Замовив собі, як зазвичай, стейк з яловичини, овочевий салат, булочку з марципаном і дві чашечки кави. Стейк, як і зазвичай, був на висоті.

Я завжди, кожен робочий день тут обідав, в цьому ресторані, останні три роки. Пообідавши, сидів пив з насолодою каву. І тут побачив її. Вона йшла до мого столика. Рука з чашкою кави застигла на місці.

-Здрастуй, Льонь.

Дивився на неї в усі очі. Вона мило посміхнулася. Тієї своєю усмішкою, яка снилася мені протягом останніх п’яти років. Тих п’яти років, які пройшли без неї.

-Я присяду?

Я кивнув. Сівши, вона, продовжуючи зніяковіло посміхатися, деякий час дивилася на мене мовчки. Я теж мовчав.

-Як твої справи, Льоня?

-Здрастуй, Діана. Справи нормально. Краще за всіх.

Вона задоволено кивнула.

-Добре виглядаєш, Діанко.

-Ти теж. Набагато краще, ніж тоді, п’ять років тому, коли ми бачилися востаннє.

-У будівлі РАГСу, п’ять років тому, коли розлучалися. Ти теж виглядаєш набагато краще. Набагато краще. Значить розлучення нам пішло на користь?

-Виходить так, – відповіла вона, все так же посміхаючись. Але я помітив, як щось здригнулося в її погляді.

-Сама як? Чоловік, діти? Робота?

-У мене все добре. Чоловіка немає, дітей теж. Робота є.

-А що так, Діано? Він не одружився на тобі?

-Та якось так вийшло. А ти чому не одружений досі, Льонь? Молодий, гарний, успішний чоловік.

-А не хочу. Навіщо? Щоб в один прекрасний день дізнатися, що любов пройшла, зів’яли помідори? Краще одному. А розважитися, жінок завжди вистачає, тим більше такому, як ти сказала, молодому, успішному і красивому.

Я помітив, як знову щось здригнулося в її очах, вони стали сумними, хоча до цього світилися радістю.

-Значить у тебе все добре, Льоня?! – навіть скоріше не питаючи, а стверджуючи сказала вона. Я кивнув.

-Так, краще за всіх.

-Ну і добре. Гаразд піду. Рада була тебе побачити, Льоня.

Вона встала.

-Я теж радий був тебе побачити.

Діана подивилася на мене ще раз, посміхнулася і пішла до виходу. Я дивився їй услід. На її легку ходу. Раніше я завжди милувався їй, вона красиво вміла ходити. Так, що погляд мимоволі зупинявся на цій красивій жінці.

Ч*рт. Настрій зіпсовано на весь день. Допивати каву різко перехотілося. Не було тебе п’ять років. Якого ж ти знову з’явилася? Кинув на стіл гроші і вийшов сам. Діани ніде видно не було. Сів в свою машину і поїхав в офіс.

Через три дні, це була п’ятниця, пішли з друзями в боулінг розслабиться, після завершення трудового тижня. Непогано покатали кулі. Я як завжди на суботу приглядав собі ляльку. Треба було розслабиться до кінця.

Через дві доріжки від нас побачив трьох дівчат, які з захватом катали кулі і кожен раз повискувала, коли куля збивала кеглі. Одна з них була мені знайома. Підійшов до неї.

-Кульки катаємо, Ань? – сказав їй на вухо. Вона здригнулася. Різко обернулася.

-Господи, ти! Чого підкрадається ззаду як лисиця? Налякав!

-Вибач. Розслабляєшся?

-Звичайно, а що?

-А чоловік? Або ти з ним?

-Ні, Колька вдома, заслаб трохи.

-Коля вдома, а ти відпочиваєш? Весело. Не ревнує? А маленький де?

-Малому вже 11 років. Він у бабусі. Не ревнує. Тим більше, я тільки до одинадцяти. Він мене відпустив. Ти ж знаєш, як я обожнюю боулінг. Хотіли разом йти, а він, як навмисне, заслаб.

-Як час летить. Твоєму малому вже 11 років! Давно його не бачив. Великий виріс?

-Скоро мене наздожене. Такий же великий росте, як і його батько. П’ять років минуло, Льонь, як ти Валерку мого не бачив і взагалі нас з Колею не бачив. Ти як з Діаною розлучився, так і зник.

-Вона твоя подруга була.

Настрій стало знову став пропадати. Знову Діана!

-А я бачив її, дні три тому. Класно виглядає! Ще краще, ніж раніше.

-Так, Діана у нас дуже сильна. Вона впоралася. Молодець.

-З чим впоралася, я не зрозумів?

-З хво… – Аня замовкла, закривши рот долонею. Дивилася на мене витріщивши очі. Я взяв її за лікоть.

-Не зрозумів? Що сталося?

-Вона хіба тобі не сказала?

-Ні. Говори…

Аня вивільнила лікоть з моєї руки.

-Вона заборонила тоді тобі говорити. Але гаразд, думаю тепер можна. Їй п’ять з гаком років тому поставили нехороший діагноз. Про це знала тільки я і її батьки. Тобі вона заборонила говорити категорично. У мене навіть Коля нічого не знає.

-Вона тому розлучилася зі мною?

-Так. Щоб ти не опирався довго з розлученням, ти ж любив її сильно, вона сказала, що у неї з’явився інший. Хоча ніякого іншого не було.

-Чому? Чому, Аня? Вона не вірила в мене?

-Власне, що вірила. Вона знала, що ти побіжиш рятувати її. Кинувши всі сили і ресурси. І загубиш свою кар’єру, яка у тебе тільки пішла в гору. А успішний результат боротьби з тим всім був малий. Ти знаєш статистику по такому? Ось. Кар’єру б ти свою загубив би і її б не врятував. І в підсумку залишився б ні з чим.

Тобі все довелося б починати з нуля. Вона не могла цього допустити. Сказала, що нехай я піду, але він не стане у мене невдахою. Вона вірила, що у тебе все вийде…

-Вона одна боролася з цим?

-Фактично так. Допомагали тільки її батьки і я, таємно від Колі.

-А зараз?

-А зараз вона здорова, після чотирьох років боротьби, Льоня. Місяць тому вона проходила обстеження. Нічого не виявили. Вона перемогла. Льонь.

Аня погладила мене по руці.

-Зате в тебе ж все добре?! Ти успішний. У тебе все вийшло…

-Вийшло. Але якою ціною? Скажи мені, чому ви, жінки вирішуєте за інших? Чого так?

-Льонь, заспокойся. Це був її вибір. Льоня, ти весь зблід. Може води?

-Не треба. Вона з батьками живе?

-Ні. Батьки продали свою квартиру і дачу. Вони все продали, що у них було. Тата Діани не стало, три роки тому.

-Що ж це таке?! І ніхто нічого не сказав! А Зоя Миколаївна?

-Вона поїхала до сестри у Львів. Вона її давно кликала до себе, після того як Костянтина Сергійовича не стало. Там десь в передмісті живе з сестрою.

-Я знаю де це. Там котедж у Діаниної тітки.

Подивився в очі Ані вимогливо.

-Адреса? Її адреса? Де вона живе зараз? Тільки не кажи, що ти її не знаєш.

-Льонь, але вона мені не дозволяла…

-Мені всерівно, що вона тобі дозволяла, а що ні. Ань, досить грати в хованки. Догралися уже. Говори.

-Льонь, може спочатку подзвониш їй, га? Ну будь ласка.

-Номер телефону?

-Ти його знаєш. Вона його не міняла.

Я знав цей номер. Скільки б часу не минуло, але я його ніколи б не забув, хоч і намагався. Прибрав його зі свого списку контактів, і взагалі змінив за цей час не один телефон.

-Це добре, що не міняла. А тепер адреса. Я подзвоню, але пізніше.

-Гаразд. Напевно, так буде краще. Ви обоє вкохані один в одного. Ти ж її так і не забув? Я бачу це по тобі. Вона теж не забула. Діана кімнату знімає. На більше грошей не вистачає. Вона ж і кредити ще виплачує, які довелося брати…

Таксі привезло мене на околицю міста. Я дивився на будинок. Старий. Весь обшарпаний. У дворі на лавочці сиділа компанія. Все убого. Час тут ніби зупинився ще з радянських часів. Пройшов в під’їзд. Піднявся на третій поверх. Будинок був чотириповерховий. У цей момент відчинилися двері потрібної мені квартири. Звідти виходила якась бабулька. Я швидко зробив крок вперед.

-Ти куди це? – бабця здивовано на мене подивилася.

-Сюди, куди ж ще?!

-До кого? – настирна яка бабця. Загородила мені прохід.

-До Діані.

-А вона знає, що ти до неї йдеш? І хто ти їй?

-Багато питань бабуся. Дайте я пройду.

-Ні не дам. Хіба мало всяких пройдисвітів ходить.

-Я чоловік Діани!

-Чоловік!!! Дивись но, з’явився молодик, не запилився. А де ти був, ЧОЛОВІК, весь цей час?

Пройшовся по коридору. М-да стара ще напевно, довоєнна комуналка. Бабуся пішла слідом за мною. Я зупинився і дістав мобільний. Набрав її номер.

-Тихо, бабусю! – скомандував старенькій. Пішли гудки. Потім вона взяла трубку. Я мовчав. Вона також. Потім сказала.

-Здрастуй, Льонь.

-Здрастуй, Діано. Я прийшов за тобою.

-Як прийшов? Куди? – двері кімнати, навпроти якої я стояв відкрилася. Діана була в халаті. У тому, своєму халаті, домашньому, який я добре пам’ятав.

Ми так і стояли з нею, притискаючи телефони до вуха і дивилися мовчки один на одного. Потім разом опустили руки. Діана, відступила назад в кімнату. Інстинктивно поправила прядку волосся. Пригладила халат. Я зайшов і закрив двері, перед носом допитливої бабці. Підійшов до неї впритул. Вона дивилася на мене своїми приголомшливими очима, знизу вгору.

-А ти вмієш наводити затишок всюди, де б не була. Навіть тут в цій дірі.

-Ти все знаєш?

-Знаю. Аня мені все розповіла. Чому, Діаночко?

-Тому, що дуже сильно любила тебе. І не хотіла, щоб ти знищив через мене все, до чого йшов так довго. А ти б знищив, я знаю. Я знаю, що тобі було дуже боляче. Але ти повинен був це пройти.

Та й я не хотіла, щоб ти бачив мене… такою, як я була тоді. Щоб запам’ятав мене, якщо мені судилося піти туди, звідки не повертаються, здоровою і красивою. Тією, яку ти любив, а не жалюгідну тінь.

Так, рідний мій, я зробила вибір за тебе. І у мене все вийшло.

Вона простягла руку і торкнулася моєї щоки. Провела кінчиками пальців по ній. Потім погладила моє волосся.

-Ти зараз успішний молодий чоловік. Тобі всього 35. І у тебе все попереду.

-Тобі 36.

-Майже 37. Так, Льоня. Життя пройшло.

-Прошло? Ні. Може навпаки, тільки починається?

-Льонь. Тобі потрібна молода. Дитинку тобі народить.

-А ти що стара? Збирайся.

-Куди?

-Додому. Сюди ти більше не повернешся.

-Льонь, я нікуди не поїду.

-Поїдеш, жінко! Я тебе прямо в халаті звідси заберу.

-На якій підставі ти розпоряджаєшся?

-На підставі глави сім’ї і твого чоловіка. Тепер я буду робити за тебе вибір. Ти зробила колись за мене, тепер моя черга.

-А ми ще сім’я?

-Сім’я.

Побачив на столі наш весільний портрет. Тут же лежав паспорт Діани. Взяв його.

-Ти навіть прізвище моє не змінила на своє дівоче!

Кинув паспорт на стіл.

-Одягайся. Я викликаю таксі…

Завів її у свою квартиру. Велику в елітному будинку. Вона стояла, притискаючи спортивну сумку з речами до себе і оглядала інтер’єр. Дивився на неї.

-Тепер це твій дім, Діано. Навіть якщо не захочеш жити зі мною, квартира буде все одно твоя, а не ота кімнатка обшарпана.

Вона опустила сумку на підлогу, підійшла до мене. Я обняв її.

-Ти в ресторані як опинилася?

-Я просто знала, що ти там постійно обідаєш. Я все про тебе знала. Прости мене, Льонь. Я так за тобою сумувала…

…Коли вранці Діана прокинулася в великому ліжку, насамперед вона обмацала ліжко поруч з собою. Леоніда не було. Вона відкрила очі.

Вся постіль була усипана квітами, а з кухні йшов ароматний запах свіжозвареної кави. Вона почула голос чоловіка, який щось наспівував. Діана лягла на подушку, розкинула руки в різні боки і щасливо посміхнулася…
КІНЕЦЬ.