Лариса Петрівна зайшла додому і здивувалася, побачивши сина. Михайло півроку тому одружився і жив із дружиною в окремій квартирі, а батьків відвідував максимум кілька разів на місяць. І то у вихідні. А тут серед робочого тижня.

– Щось сталося? – насторожено поцікавилась Лариса Петрівна.

– А ти що не рада мене бачити? – Спробував віджартуватися син, але, побачивши строгий погляд матері, все-таки вирішив чесно відповісти: – Та від Олі пішов.

– Що означає пішов? – здивувалася жінка.

-Ну … Ми посварилися, – промимрив Михайло, показуючи всім своїм виглядом, що йому не хочеться говорити на цю тему.

– І що? – Мати уважно подивилася в очі синові і суворо запитала: – Ти тепер після кожної сварки з дружиною будеш до нас приходити?

Мало того, що Лариса Петрівна з народження мала жорсткий характер і не любила розсмоктувати по дрібницях, так ще й працювала керівником у суворому чоловічому колективі.

– Та не буду ні з ким більше сваритися! Все вистачить з мене! Розлучаюся! – вигукнув Михайло.

Жінка продовжувала вдивлятися у синові очі, показуючи всім своїм виглядом, що просить пояснень. Хлопець здався. Тяжко зітхнув і сказав:

– Вона вирішила на мене ще й частину домашніх обов’язків перекласти, а я й так з роботи втомлений приходжу.

– А в тебе що, корона впаде, якщо дружині допоможеш? – Несподівано не підтримала його мати.

– Не впаде, звичайно, але це ж не чоловічі справи. Взагалі-то домашній клопіт – це виключно її турбота.

– Повинна?! Тільки її турбота?! – Втрачаючи останні краплі терпіння, не витримала мати. – І де ти цих нісенітниць нахопився? Ми з батьком тебе цього не вчили!

Лариса Петрівна втомилася після роботи. Їй хотілося розслабитися, відпочити, спокійно повечеряти та лягти спати, а тут син зі своїми нісенітницями. Вона все життя прожила із чоловіком, але таких слів від нього жодного разу не чула. Усе завжди робили разом. Разом працювали, разом виховували дітей, разом займалися домашніми справами. І ні про який поділ обов’язків навіть не думали. А тут, чи бачите, справжній чоловік у сім’ї з’явився. Теж мені, герой!

– Я ще раз питаю! – вигукнула мати. – Ти де цих нісенітниць набрався? Подивіться на нього, він вирішив відмовитися від домашніх обов’язків! А ти що, перепрацював? Взагалі ви обидва працюєте, значить, і домашніми справами повинні займатися разом. Чи ти запропонував дружині звільнитися та стати домогосподаркою? Чи зможеш один утримувати сім’ю? Ні? Тоді чого хочеш? Ти хоч раз чув, щоб ми з батьком через домашні справи сварилися? Розлучатися він зібрався! Тьху!

У цей момент з роботи повернувся батько і, побачивши сина, теж здивовано спитав:

– Щось трапилося?

«Навіть питання у них однакові», – подумав Михайло, а вголос сказав: – Я з Олею розлучаюся.

– Ну і не розумний, – спокійно відповів батько і поніс на кухню пакети з продуктами.

– Гірше, – додала мати і розповіла чоловікові причину розлучення.

– І що, він тепер із нами збирається жити? Навіщо він нам тут потрібний? – Уточнив чоловік у своєї дружини, а потім звернувся до сина: – А ти знаєш, що слово “чоловік” за старих часів означало парну упряжку? Тому й тягнути її треба разом. Виконувати свої сімейні обов’язки на рівних. А якщо один із подружжя починає ухилятися, то другому доводиться працювати за двох. А це ніколи нічим добрим не закінчується.

Михайло задумався, але образа на дружину не відпускала. Він сподівався, що мати з батьком підтримають його, а вийшло навпаки. По суті вони стали на бік Олі. Далі батьки взагалі перестали звертати на нього увагу. Вони поводилися так, наче його не існувало. Лариса Петрівна викладала продукти із сумок, а її чоловік розкладав їх у холодильнику. Вони всім своїм виглядом показували, що син тут зайвий і няньчитися з ним ніхто не збирається.

Михайло дивився на їхню сімейну ідилію і не розумів, як вони зі своїми суворими характерами так чудово уживаються.

– І довго ти над душею збираєшся стояти? – не витримав батько. – Іди з Олею мирись! – суворо наказав він. – І викинь із голови ці нісенітниці про чоловічі та жіночі обов’язки! Дружина тобі нічого не винна! Берегти і допомагати – ось і все, що ви винні один одному! Все, набрид, іди додому, не заважай нам з матір’ю, у нас свої справи.

Михайло вийшов надвір збентежений. Озирнувся на всі боки і набрав повні груди свіжого морозного повітря. Не такого він прийому, звісно, чекав. Натомість образа на Олю майже пройшла. Він розумів, що й сам винен, влаштував на порожньому місці сварку. Та й дійсно постійно чіпляється до неї через дрібниці, замість того щоб допомагати і підтримувати. Розмова з батьком підказала йому, що так далі жити не можна. Тому з цього моменту він твердо вирішив робити все, щоб побудувати таку ж щасливу сім’ю, як у його батьків.

КІНЕЦЬ.