-Ти проходь у кімнату. Зараз приготую щось смачненьке нам, – раптом сказала Зоя.

-Та я ж у неї чоловіка відвела, а вона так зі мною говорить, – подумала Лариса.

-Зоя, ти не турбуйся, я їсти не хочу, – сказала вже вголос Лариса.

– Наїлася за ці півроку на все життя. Ти пробач мені… Я тебе дуже прошу, дуже…

Лариса заплакала і замовкла, не наважуючись озвучити своє прохання. Зоя їй допомогла:

-Ти, мабуть, хочеш, щоб я Юрка прийняла назад?

Лариса заплакала і сказала:

Ларисі дуже подобався Юрій – чоловік її шкільної подруги Зої.

Вона взагалі не розуміла, як такий красивий, привабливий, вихований чоловік, який гарно пахнув, міг одружитися з такою непоказною Зойкою.

А Зойка не розгубилася і швиденько народила красеню Юркові двох дітей.

Тепер їхньому синові було дев’ять років, а доньці сім.

Лариса бачила, що діти любили батька та й шкільна подруга на перший погляд була задоволена своїм чоловіком.

Лариса мимоволі порівнювала себе із Зоєю і думала про те, що вона набагато більше б підійшла гарному Юрієві, аніж нічим непримітна шкільна подруга.

У суботу Лариса Вадимівна прийшла в гості до Зої. Принесла її дітям подарунки, а їй – торт, фрукти й ігристе.

Вони зайшли в кімнату. Подруга посадила Ларису в крісло, сама сіла поряд на стілець. Лариса запитала:

-Ну, як життя? Що новенького? Плітки якісь знаєш про колишніх однокласників?

Зоя швидко заговорила.

-Пліток не знаю, а ось те, що ота непоказна наша Людка заміж вийшла – то це точно. Її бабуся з моєю матір’ю в одному магазині працює. Тож точно кажу – вийшла!

-І хто ж цей сміливий чоловік? – ліниво запитала Лариса.

-Та якийсь електрик, – швидко відповіла Зоя.

Лариса посміхнулася.

-Ну, це і так зрозуміло, що не багатій. А твій де?

-Та я його в магазин відправила, щоб до твого приходу продуктів прикупив, – сказала Зоя.

Вона встала зі свого стільця й пішла на кухню.

Лариса подивилася їй услід і подумала про те, як ця непоказна Зойка примудрилася народити своєму чоловікові двох гарних діток, схожих на нього, як дві краплі води.

Гримнули вхідні двері і Лариса відчула, як вона захвилювалася і навіть почервоніла.

Зоя швидко побігла в коридор до чоловіка, який повернувся з магазину. Лариса почула, як та запитала:

Купив? І що? Треба було в інший магазин зайти. Гаразд, давай те, що приніс.

І пішла на кухню.

Чоловік Зої зайшов у кімнату. Він побачив Ларису і широко посміхнувся:

-А ось і Ларочка до нас прийшла. Я дуже радий тебе бачити.

Лариса відповіла:

-Ти приємний виняток серед багатьох чоловіків. Зазвичай вони терпіти не можуть незаміжніх подруг своїх дружин.

Юрій знову посміхнувся, присунув стілець, на якому щойно сиділа Зоя, ближче до Ларочки. Жінка відчула приємний запах його одеколону.

Він нахилився до неї ближче, сказав:

-Напевно, ці подруги негарні і несимпатичні. Ти ж – красуня, на тебе просто дивитись і то задоволення!

Лариса трохи почервоніла і опустила очі:

-Дякую, Юрію, мені дуже приємно це чути. Сподіваюся, Зоя не стане тебе ревнувати?

Юрій упевнено сказав:

-Не стане. Ви зовсім різні, ти – красуня, розумниця, а моя дружина – проста, добра жінка… Як це – він сказав з іронією – мати, дружина і зразкова домогосподарка…

Прибігла Зоя і почала швидко накривати на стіл. Діти їй допомагали.

Незабаром усі сіли і почали вечеряти. Діти швидко поїли і пішли розбирати подарунки, які їм купила добра тітка Лариса.

Дорослі ще довго сиділи і розмовляли про спільних знайомих і друзів. Лариса розповідала про свої успіхи на роботі. Юрій виблискував дотепністю, був веселий, привабливий, говорив компліменти.

Зоя уважно їх слухала, періодично виходячи і повертаючись, щоб щось принести на стіл, чи забрати.

Лариса дивилася на шкільну подругу і думала:

-І як вона Юрка знайшла? Це несправедливо, що такий шикарний мужик дістався Зойці. Напевно, одружила його на собі… Може, бо завагітніла?..

Зойка, яка за той час поки Лариса думала, встигла перемити посуд і прибрати стіл у вітальні, підбігла до подруги.

-Ларочко, пізно вже… – сказала вона. – Я сказала Юркові, щоб він тебе провів.

Лариса встала, подивилася на Зою і запитала з сумнівом у голосі, ніби даючи подрузі останню можливість зберегти сімейне життя.

-Може, не треба йому мене проводжати, якось сама доїду?

-Що ти, що ти… – сказала Зоя. – У нас сама знаєш – райончик неспокійний. А ти завжди була красунею… Як би чого там не вийшло… Ну давайте, збирайтеся, а то вже пізно.

Юрій з Ларисою підійшли до її під’їзду. Коли Лариса почала прощатися, Юрій запитав, дивлячись їй в очі:

-Що ж ти, Ларочко, у гості мене не покличеш? Чи тебе вдома хтось чекає?

Лариса глянула на Юрія. Вона побачила, як у нього блищать очі і сказала:

-Ніхто вдома не чекає, а ось про тебе дружина турбуватиметься.

Юрій ніжно обійняв Ларису і промовив:

-А ми ненадовго, Ларочко.

Вона опустила голову і повела його за собою.

Після тієї ночі, коли чоловік подруги ненадовго залишився в неї, Лариса перестала бувати у Зої.

Та дзвонила, запрошувала в гості, але Ларисі не хотілося її ні бачити, ні чути.

Її життя повністю заповнило почуття любові до її Юрочки.

Тепер колишня подруга була тільки на заваді, перешкодою до щасливого життя з коханим.

Вперше вона зустріла чоловіка, в якому не було недоліків на її прискіпливий погляд.

Про дітей Юрія, про Зою вона не думала і не хотіла нічого про них знати.

Значення мав тільки Юрій – його сильні руки, те, як він обіймав її після і ніжно казав – Ла-рочка.

Поступово Зоя почала дзвонити і запрошувати її в гості все рідше, а побачення з Юрієм стали частішими і тривалішими.

Якось вона сказала йому:

-Юрко, може ти переберешся уже до мене?

Чоловік подумав деякий час і запитав:

-А як же Зоя і діти?

Вона сказала:

-Ну як – як… Будеш приходити до них… Як-небудь… У вихідні, наприклад…

Чоловік помовчав трохи, а потім сказав:

-Ларочко, я подумаю, поговорю із Зоєю.

Лариса кивнула і пригорнулася до коханого чоловіка.

Юрко все-таки зробив рішучий крок і переїхав до Лариси.

Тепер вони жили разом. Розлучатися Юрко не збирався, а Лариса не хотіла йому нічого говорити – переживала, щоб не втратити довгоочікуване щастя й ідеального чоловіка.

Проживши три місяці разом із ним, Лариса помітила, що їхній сімейний бюджет практично поповнює тільки вона одна. Юрій заробляв небагато, і до того ж частину грошей віддавав Зої та дітям.

Вона запитала:

-Юрко, скажи, а як вам зарплати твоєї вистачало?

Юрій спокійно відповів:

-Так її й не вистачало. Зоїн батько допомагав, та й мої батьки теж іноді грошенят підкидали. А ти чому запитуєш, Ларочко?

Лариса промовчала і нічого не відповіла. Їй довелося відмовитися від регулярного відвідування басейну і перейти на більш ситне харчування, бо Юрочка любив котлетки і картопляне пюре на молоці з вершковим маслом.
Овочі Юрко називав травичкою і їсти їх відмовлявся.

Якось Лариса витягла з-під своєї подушки брудні шкарпетки Юрка і його ж білизну.

Жінка здивовано дивилася на свого красунчика, який у цей час вийшов з ванної.

Юрасик сів на край ліжка, продовжуючи витирати голову, після чого кинув мокрий рушник на ковдру, обернувся до Лариси і поцілував її.

Жінка трохи відсторонилася.

Юрко весело запитав:

-Ти чого, Ларисочка, сердишся, чи що?

Вона сказала:

-Юра, ти не міг би білизну класти саме в кошик для білизни, а не пхати мені під подушку, чи ще кудись?

Юрик доброзичливо посміхнувся:

-Та облиш ти, Ларочко… Теж мені, проблема… Зойка взагалі мені нічого не говорила, а просто брала і прибирала сама.

Лариса заперечила:

-Твоя дружина не працювала, а я приходжу ввечері втомлена і мені хочеться відпочити, а не вигрібати з-під власної подушки твої шкарпетки.

Юрко обняв Ларису і сказав:

-Ну пробач, Ларисочко, не гнівайся. Я намагатимусь бути більш акуратнішим.

Незважаючи на обіцянки, у поведінці Юрія нічого не змінилося.

Речі свої він сам не прав, просто залишав де прийдеться. Лариса тепер знаходила їх по всій квартирі. Вона збирала їх і клала в пралку, сварячись про себе, але розуміла, що винна тільки вона сама…

Якось Лариса попросила коханця полагодити її машину, яка була несправною і без діла стояла в гаражі. Юрій підійшов до Лариси, обійняв її, ніжно поцілував у щічку і сказав:

-Що ти, Ларисочко, я навіть їздити не вмію…

Жінка здивовано подивилася на нього.

-Так у вас же машина була з Зоєю…

Юрій впевнено відповів:

-І зараз є. Зоя їздить. Її батько навчив, а вона потім на права здала. Він же й машину нашу лагодить у своєму гаражі.

Вислухавши це одкровення, Лариса з обуренням і невдоволенням подивилася на колись коханого чоловіка. Він, побачивши її обличчя, з подивом запитав:

-Що з тобою, Ларисочко? Настрій поганий? Чому?

Вона похмуро буркнула:

-Та нічого. Повнішою стала – ось чому.

Юрій весело посміхнувся, оглянув її з ніг до голови.

-Та нічого, поки все добре. Ти мені й така подобаєшся.

Лариса подумала про те, що вона може йому і подобається, а ось він то їй вже ні!

І як це так вийшло, що їхній любовний роман став схожим невідомо на що?

А якщо найближчим часом Юрко від неї не з’їде, то хтозна, чим це все закінчиться.

Через півроку життя з Юрієм Лариса озирнулася навколо – її затишна квартирка за час спільного життя зазнала деяких змін, тому що Юрко, незважаючи на свою чоловічу чарівність і гарний апетит, робити руками нічого хорошого не вмів, був лінивий і неакуратний.

Шпалери де-не-де облізли, кран на кухні підтікав, а у ванній стали відвалюватися кахлі, тому що Зоїн чоловік любив митися стоячи.

Там він голосно співав, крани відкривав на повну потужність, а воду, що пролилася на підлогу, ніколи за собою не витирав.

Життям своїм він був задоволений. У вихідні відвідував дітей, із задоволенням грався із ними і ходив на всілякі заходи.

Частину своєї зарплатні він віддавав Зої, а весь тиждень жив у Лариси, зі своїми піснями у ванній, котлетами і брудними шкарпетками, розкиданими по всій квартирі.

І останньою краплею, стали саме брудні шкарпетки Юрка, які Лариса Вадимівна попросила зібрати з підлоги.

Юрко погодився, що в будинку має бути порядок, зібрав брудні шкарпетки і запхав їх у спальні за теплу батарею.

Всю ніч Лариса не розуміла звідки йде запах і знайшовши наступного дня його джерело, вона вирішила негайно діяти.

Того ж дня, відклавши всі справи, вона помчала до Зої.

Вона їхала і думала, що, швидше за все, колишня подруга і на поріг її не пустить. Але вибору не залишалося, і вона рішуче подзвонила у її двері.

Зоя відкрила, побачила, засмучену Ларису, зітхнула і сказала:

-Привіт, Ларисочко, проходь, проходь…

Лариса застигла від здивування. Вона не очікувала такого прийому і дуже розгубилася.

Лариса пройшла у квартиру. Стала в коридорі, не знаючи, що робити і з чого почати розмову.

-Ти проходь у кімнату. Зараз приготую щось смачненьке нам, – раптом сказала Зоя.

-Та я ж у неї чоловіка відвела, а вона так зі мною говорить, – подумала Лариса.

-Зоя, ти не турбуйся, я їсти не хочу, – сказала вже вголос Лариса. – Наїлася за ці півроку на все життя. Ти пробач мені… Я тебе дуже прошу, дуже…

Лариса заплакала і замовкла, не наважуючись озвучити своє прохання. Зоя їй допомогла:

-Ти, мабуть, хочеш, щоб я Юрка прийняла назад?

Лариса заплакала і сказала:

-Дуже хочу… Я тобі за це, що хочеш зроблю, тільки забери його назад… Не можу я більше… Як ти взагалі з ним стільки років прожила?

Зоя посміхнулася:

-Та нормально прожила… У нас діти такі хороші вийшли. Він добрий, тільки не дуже пристосований до життя. До тебе теж одна пані була, так та менше протрималася, через два місяці прибігла. А ти молодець – півроку – це все-таки термін.

Заплакана Лара сказала:

-Я йому скажу, що їду до родички, яка заслабла, а квартиру здаю, бо гроші потрібні, га?

Зоя кивнула:

-Скажи, він і повернеться, а то діти за ним скучили. Він з ними на всі заходи ходив, поки я справами займалася. Тож я не проти.

Лариса з подякою подивилася на Зою і пішла до дверей. Зоя їй сказала:

-Ти сама не зникай ніде, подруго, дзвони іноді.

Лариса обернулася і кивнула:

-Куди ж я подінуся? Я тепер твоя боржниця на все життя.

Двері за нею зачинилися. Тоді Зоя пройшла у кімнату до дітей і повідомила:

-Скоро тато повертається з відрядження, тож думайте, куди б ви хотіли з ним піти.

Діти пожвавилися і почали обговорювати, де б їм повеселитися.

Лариса взяла відпустку і весь місяць займалася ремонтом.

Поміняла сантехніку. Запросила робітників: вони побілили стелю в кімнаті і переклеїли шпалери.

У ванній довелося міняти кахлі.

У неї залишилося кілька днів, щоб трохи відпочити і привести себе в порядок перед роботою.

Одного з таких днів пролунав дзвінок у двері. Вона підійшла, подивилася в дверне вічко і побачила свого колишнього коханця.

Він наполегливо продовжував дзвонити. Лариса навшпиньки відійшла від вхідних дверей у кімнату, сіла в крісло і причаїлася.

Юрко ще трохи постояв біля дверей.

Коли дзвінок замовк, Лариса підійшла до вікна і побачила, як Юрко, який вийшов з під’їзду, дивиться на її вікна.

Тоді вона взяла мобільний телефон і написала йому повідомлення:

«Я більше ніколи не зраджу Зою».

Вона бачила, як він дістав телефон, прочитав і повільно побрів від її будинку у бік зупинки.

Жінка з полегшенням зітхнула і подумала, що з наступної зарплати обов’язково купить хороші подарунки Зої і її дітям…