Лариса розійшлася чоловіком, як їй і казала її мудра бабуся, через рік.

Коли вона привела Славка додому знайомитися з батьками, бабуся ввечері сказала таке:

– Ларисо, я розумію, що любов сліпа, але давай я тобі очі відкрию – не пара він тобі зовсім. Хитрий, обманщик, гультяй і до того ж дармоїд.

Ти, я так зрозуміла, заміж за нього зібралася, так от, ви й року не проживаєте, як він тобі зраджувати почне, я його бачу повністю. Згадаєш потім мої слова. І працюватиме він не більше кількох місяців…

Лариса тільки й змогла сказати старенькій роздратовано:

– Ти що, віщункою у нас стала, бабусю?! Навіщо нісенітниці говориш? Ти його знати не знаєш, а вже про моє розлучення говориш. Не говори більше нічого, бо я й зовсім на тебе ображуся…

…Через три місяці їхнього сімейного життя Славко звільнився з роботи, сказав, що йому там не подобається, а зарплата мізерна.

Роботу Славко шукав майже п’ять місяців. І все ж таки знайшов і влаштувався. А через місяць Лариса, зайшовши до нього на роботу по ключі від квартири, застала його з дівчиною! Вони цілувалися…

Лариса забрала ключі і сказала, що бачити його більше не хоче.

Славко ж не дуже заперечував, і незабаром вони розлучилися.

Лариса прийшла до бабусі і запитала:

– Бабусю, ти мені вибач, я була не права… Ти що й справді віщуна чи що?!

– Так, яка я тобі віщунка?! – посміхнулася старенька. – Я просто навчена багаторічним досвідом. Славка твого ж одразу було видно по бігаючих оченятах, і по випещених ручках, що він гультяй і дармоїд.

І скажу я тобі, що в тебе попереду зустріч, цікава і незвичайна.

Ось цей, кого ти зустрінеш, буде тобі хорошим чоловіком, але тільки, Ларисо, коли він вийде в люди, гульбанити йому не дозволяй із самого початку.

Лариса дивилася на бабусю округленими очима, але розпитувати нічого не стала.

Вона зрозуміла, що правди вона не скаже, звідки вона знову все це взяла…

…Минув час. Якось пізно ввечері Лариса поверталася з роботи додому.

Дівчина вирішила не їхати автобусом, а пройтися пішки.

Тим більше, що завтра у неї був вихідний, і поспішати додому особливої потреби не було.

Вона підійшла до пішохідного переходу, як раптом її хтось обійняв і прошепотів на вухо:

– Ну ось ти й попалася!

Лариса обурено розвернулася й застигла від несподіванки.

Вона зрозуміла, що гарний молодик помилився. Той одразу почав вибачатися:

– Вибачте мене будь ласка, я думав, що це моя давня знайома, ви зі спини такі схожі…

– Гаразд, буває.

Лариса розвернулася, щоб іти далі, як хлопець гукнув її:

– А можна запросити вас на філіжанку кави, я хочу вибачитися за свою помилку.

Лариса подумала – а чому б і ні? І погодилася.

Хлопця звали Микола, він виявився веселим і добродушним.

Вони почали зустрічатись і вже восени подали заяву у ЗАГС.

Микола виявився чудовим чоловіком і справжнім трудівником, а незабаром він високо піднявся кар’єрними сходами.

Бабусі Лариси не стало. Тепер і не спитаєш у неї, як вона дізналася, що онука зустріне свою долю так, як вона передбачила…

Лариса запитала у матері, чи не була бабуся якоюсь віщункою?

– Ні, не була, але іноді щось таке говорила як тобі. Вона якось сказала, що твій батько дуже занедужає і допоможе йому жінка. Так і сталося. Олена Федорівна, лікарка, ось вона тату твоєму й допомогла, коли надії ніякої вже не було. Ти тоді в другий клас ходила, не пам’ятаєш, мабуть. Тато довго в лікарні пролежав…

– Пам’ятаю, як ми його відвідували, а він мене пригощав яблуками…

Лариса після народження другої доньки на роботу вже не вийшла, займалася домом і дітьми.

Микола ж багато часу проводив на роботі і незабаром Лариса зрозуміла, що чоловік почав часто повертатися додому веселим.

Вона йому сказала, що йому як керівнику не пасує гульбанити. Але він прикривався діловими зустрічами.

І виявилося, що Микола любить це діло… Невдовзі його звільнили з посади директора, оскільки він кілька разів приходив на ділові зустрічі веселим, а останню угоду провалив.

Працювати на нижчій посаді в цьому ж підприємстві він не схотів і звільнився.

Але слава про нього, як про гульвісу вже містом пройшла, тому на керівні посади його ніхто не брав.

Він з того всього і зовсім загуляв, і тільки після сварки з Ларисою, коли вона сказала, що розлучиться, він наче перестав.

Влаштував його по старій пам’яті знайомий майстром на завод. Але й там він протримався кілька місяців, бо його веселим побачив на роботі начальник, написав доповідну і, знову звільнення.

Звісно, Лариса могла б його покинути, виставити, але вона дуже любила його, адже в хороші часи він їй стільки щастя подарував.

Вона не знала, що їй робити, сиділа і плакала тихо над сплячим чоловіком і просила, сама не знаючи кого, просто в розпачі шепотіла в ніч:

– Благаю, допоможіть, підкажіть, як мені йому допомогти!

Так і заснула поряд із ним…

І наснився їй сон… Сидить вона на кручі, а поряд Микола стоїть і збирається крок уперед зробити.

Лариса хоче його втримати, а дотягнутися не може і підвестися теж.

І тут з’явився дідок, такий милий і каже:

– Попроси в нього вибачення.

І зник…

Лариса прокинулася і подумала – він гульбанить, а я за що повинна у нього пробачення просити?

І тут їй думка прийшла, що вона забула бабусине попередження, щоб чоловікові гульбанити не дозволяла.

А вона з самого початку нічого йому не говорила, і тільки пишалася тим, що він начальник.

Тільки потім, коли він почав багато гульбанити, то стала обурюватися.

Лариса розбудила чоловіка і почала просити пробачення, про те, що вона дозволила йому оступитися в житті.

Микола спросоння спочатку нічого не зрозумів, а потім чомусь злякався незвичайної поведінки дружини, подумав, що вона прощається з ним.

І теж розплакався, і почав каятися, просити пробачення.

Вони потім довго сиділи, обійнявшись. З тієї ночі Микола зовсім перестав гульбанити, влаштувався працювати і життя почало налагоджуватися.

Якось уранці Лариса, проводжаючи чоловіка на роботу, помахала йому з вікна і раптом побачила на лавці старенького, якого бачила уві сні.

Вона вискочила на вулицю, хотіла дізнатися, хто він і подякувати, що він до неї уві сні прийшов і підказав, що їй робити.

Але на лавці нікого не виявилося…

Тоді Лариса вирішила сходити до церкви і уявивши того дідуся, поставила свічку за його здоров’я.

Яке було її здивування, коли вона на одній з ікон впізнала цього старенького!

Лариса запитала бабусю, яка продавала свічки, хто це такий?

– Це Святий Миколай Чудотворець, моя люба, найшвидший помічник і заступник наш!

– Так, це правда, помічник… Дайте будь ласка, найбільшу свічку.

Лариса зі сльозами на очах дякувала Миколаю за допомогу.

З того часу Лариса часто заходила в церкву і ставила йому свічку…

КІНЕЦЬ.