– Ларисочко, у мене до тебе є одна пропозиція – виходь за мене заміж? – Микола Борисович дивився на Ларису так, що вона почервоніла до кінчиків вух, і мало не випустила з рук теку з документами, які вона принесла йому на підпис.

– Ну що ви, Миколо Борисовичу, як же так?! Адже я… Адже ви… – бурмотіла Лариса.

Вона хотіла сказати, що він уже старий, адже йому майже сорок, і вона його… Не любить.

Але одразу ж замовкла – недобре так говорити, навіщо ж ображати хорошу людину?

Всі знають, що Микола Борисович вдівець, дружину втратив, а дітей у них не було і тепер він живе один.

– Ти одразу не відповідай, подумай гарненько, – сказав чоловік. – Може, у тебе хтось є? Ні?

Лариса похитала головою, і Микола Борисович продовжив:

– Не хотілося б розмов за спиною, у нас тут люблять одразу плітки розводити. Наприклад, якщо я тебе запрошу повечеряти, тут же побачать і придумують, додумають нісенітниці всілякі. А ти мені, Ларисо, дуже подобаєшся, не хочу, щоб тебе ображали.

Я знаю, що ти не раз на матеріальну допомогу подавала за сімейними обставинами, я ж сам підписував.

А зі мною тобі буде надійно, я тобі у всьому допоможу. Ти ж мені, Ларисо, давно сподобалася, ти не така, як усі, ти скромна та розумниця, я тобою просто зачарований… І прошу тебе, подумай, я тебе не кваплю…

…З кабінету Миколи Борисовича Лариса вийшла збентежена.

Їй ще ніхто ТАК вийти заміж не пропонував!

Та й взагалі їй ніхто нічого ніколи не пропонував, у Лариси і хлопця не було ніколи.

Вона у свої двадцять шість уже зрозуміла, що вона не красуня і не подобається чоловікам.

І видно її доля – доглядати слабого батька і мамі допомагати тримати себе в руках гульвісу старшого братика Андрія.

А на особисте життя Лариса давно махнула рукою…

І тут раптом така пропозиція, та ще й від кого! Від Миколи Борисовича, начальника їхнього відділу!

Дівчата ж із відділу його вважають привабливим, все пліткували, що нібито бачили його з якоюсь зовсім молодою дівчиною.

І раптом він заміж Ларисі запропонував! Дивно це…

Тепер усі думки Лариси зайняв Микола Борисович.

Раніше вона й не помічала, що він такий ввічливий, щедрий та справедливий.

Адже саме він заступився за Віру Іванівну. Її хотіли відправити на пенсію, а Віра Іванівна просила дати їй ще трохи попрацювати.

А коли Володя у лікарню потрапив, Микола Борисович йому допоміг оплатити процедури, мовляв потім віддаси колись.

А ще в нього добрі очі і мила посмішка!

– Господи, про що я думаю, та він же ж пожартував напевно? – переживала Лариса, але вона вже нічого не могла з собою вдіяти.

Микола Борисович був першим чоловіком, який звернув на неї увагу.

Та не просто звернув! Він сказав, що Лариса давно йому подобається і навіть зробив їй пропозицію!

Тепер вона озиралася, одразу відчуваючи спиною його погляд.

І, випадково торкаючись його руки, передаючи документи, Лариса тепер відчувала, наче іскра пробігає між ними.

Ніколи з нею такого не було, і вона зрозуміла одне… Та вона виходить закохалася в Миколу! Видно його почуття таке велике, що їй передалося і його вистачило на двох!

А він чекав. Лариса вже не раз помічала запитання в його очах.

І одного ранку вона прокинулася з чітким розумінням того, що вона і справді хоче стати його дружиною!

– Бачили, наш Миколка вранці якусь дівчину підвозив? – перше, що почула Лариса, увійшовши вранці у відділ. – Схоже, що вони разом з його будинку приїхали!

– Так, я теж помітила, зовсім молоденька, а він її обійняв і вперед себе підштовхує. Видно знайшов собі пасію, прилаштувати до нас на тепле місце хоче. Ех, жіночий вік коротенький, а мужики завжди наречені, – підсумувала Віра Іванівна. – А що тут дивного, Микола Борисович чоловік видний. Скільки ж йому одному жити? Та за такого будь-яка піде!

Лариса почервоніла і боком пройшла за свій робочий стіл.

От вона наївна, звичайно це був жарт! Тільки навіщо він з нею так?

Так просто… Мабуть, смішно було дивитися, як вона реагувала…

І справді, навіщо йому Лариса, коли він багатьом подобається і може обрати найкращу?

Лариса стрепенулася від дзвінка робочого телефону. Її викликав начальник:

– Ларисо, зайдіть до мене з матеріалами для наради.

– Добре, Миколо Борисовичу, – рівним голосом відповіла Лариса, взяла теку і пішла у кабінет начальника.

Їй навіть стало смішно – як вона взагалі могла повірити, що вона, проста дівчина з передмістя з не дуже благополучної родини, могла його зацікавити.

– Доброго ранку, Ларисо! – сказав Микола Борисович.

Він стояв біля вікна, і Лариса раптом подумала:

– Дивно, чому він здавався мені старим? Він підтягнутий, симпатичний чоловік, але просто не для мене, от і все.

Микола Борисович повернувся до неї.

– Ларисо, я чесно довго чекав, але напевно даремно? Або я помиляюсь? – в його очах було очікування її відповіді.

І Лариса розгубилася.

Раптом відчинилися двері. Лариса обернулася й очам своїм не повірила.

В кабінет увійшла мила дівчина. Вона одразу зніяковіла, побачивши Ларису.

– Ой, даруйте, я не вчасно! – сказала незнайомка.

– Ні, це мабуть я не вчасно, – Лариса поклала теку на стіл начальника і хотіла вийти, але Микола Борисович її зупинив.

– Ларисо, зачекайте, нам треба договорити, – сказав він. – До речі, познайомтеся – це… Це моя дочка Ольга. Вона закінчує коледж і проходитиме практику у нас. Ольго, а це Лариса Андріївна – моя перша помічниця і… Зайди пізніше, гаразд?

– Добре, – дівчина випурхнула з кабінету, а Микола Борисович дістав із кишені коробочку з обручкою.

– Ларисо, ви згодні стати моєю дружиною? – запитав він.

– Згодна! – Лариса спробувала приховати радість, але не змогла.

І Микола Борисович урочисто надів їй на палець обручку.

У відділі всі ахали і охали – як же ж так?! Ця сіренька Лариса виходить заміж за начальника? За Миколу Борисовича? Ну вона й пройдисвітка!

– Ларисочко, я повинен багато чого тобі розповісти. Я був поганим чоловіком. Ольга – моя позашлюбна дочка. Дружина не знала про неї. Мені скоро сорок років і я хочу багато чого виправити і все почати заново!

І тільки з тобою я зможу це зробити! Ти справжня, чиста, дивовижна дівчина!

У нас буде міцна, хороша сім’я, я тобі обіцяю! Я люблю тебе!

Лариса посміхнулася, її очі сяяли щастям, а щаслива жінка завжди прекрасна…

Може, безглуздо, а може й ні, але тепер вона чомусь вірила кожному його слову…

…А через рік Микола Борисович ще раз став щасливим батьком – Лариса народила чоловікові синочка Олежика…

КІНЕЦЬ.