Лариса жила із мамою. Батьки розлучилися, коли дівчинці було п’ять років. Батько раніше часто приходив. Вони разом гуляли, їли морозиво, каталися на каруселях. Але потім він поїхав на заробітки, і зустрічі стали дуже рідкісними.

Лариса дуже любила батьків, але від неї нічого не залежало. Їхнє розлучення було швидким. Мати побачила, як він поцілував жінку в щоку. Просто зустрів сусідку, з якою разом провів дитинство. Зустрілися та обнялися. Більше нічого не було. Як зустрілися, так і розбіглися. Закотила сварку і майже відразу йому «віддячила» (зрадила) – це сестри їй таку пораду дали. Батько про це дізнався, а вона й не приховувала. Потім мати зрозуміла, що вчинила дуже не розумно, але виправити нічого не могла. Прощати він її не збирався. Батьки розлучились.

Коли Лариса вступила до інституту, матері не стало. Раптово, прямо на роботі. Швидка не встигла.

З’явилися дві її сестри. Взялися все організовувати. Лариса зателефонувала батькові. Він терміново приїхав, встиг лише на поминки. Не міг не приїхати, дочка в нього сама, їй потрібна підтримка. Усі витрати потім сплатив. Тітки Лариси просили відшкодування.

– Навіщо ти його покликала? – Запитала тітка Віра.

– Він мій батько, – коротко відповідала Лариса.

– Він вас покинув.

– Ні. Він ніколи не кидав мене. Ніколи.

– Він тебе тепер із собою забере?

– Навіщо? Я вже доросла. У мене інститут.

– Інститут. А утримувати тебе хто буде? Покличе – треба їхати. І не покличе – треба їхати.

Тітоньки наввиперед стали давати Ларисі поради.

– Краще їхати. Інститути є скрізь. Будеш під наглядом. І нам менше проблем.

– Які вам проблеми?

– Ми ж за тебе тепер відповідальні. Матері в тебе немає тепер, а ми поряд. Нехай батько тепер непокоїться. Принесеш у подолі, а нам допомагай.

– Я подумаю.

– Ти подумай. А за квартирою ми доглянемо. У мене Дмитро одружився, от і тут житимуть, – сказала тітка Віра.

– А чого це твій Дмитро! У мене Марія вийшла заміж, їм теж жити ніде, – обурилася друга тітонька.

– А нічого, що я тут живу? – зупинила їх Лариса.

– Навіщо тобі все це? Поїдеш із батьком.

– Я сама вирішу.

Лариса пішла від них. Батько пропонував їй їхати разом. У нього там великий будинок. Живе сам. Дітей немає. Вирішили, що час покаже. Згодом можна й перевестись до іншого інституту. А поки що Лариса залишиться.

Батько почав переводити дочці гроші. Він і раніше надсилав, але тепер допомога збільшилася. Та й Лариса на місці не сиділа. Знайшла роботу. Тітоньки, сестри матері, були незадоволені. У племінниці грошей більше, ніж у них. Та ще й у квартирі одна живе. А їхні діти мають винаймати житло та жити від зарплати до зарплати. Тітка Віра навіть пропонувала їй переїхати до них, а її Дмитра з сім’єю до її квартири заселити.

– А що? Я тобі хороший варіант пропоную. Та й допомагати треба рідні. Ми допоможемо тобі, ти нам. У них скоро поповнення. Куди вони з дитиною?

– Ні. Я з маминої квартири нікуди не піду. Та й квартиру нам тато залишив, коли йшов.

– Тато. У нього і так повно грошей. Купе ще.

За два роки Лариса поїхала до батька. Квартиру вона здала через агенцію. Тітоньки про це не відразу дізналися. А коли дізналися – вирішили присоромити її.

– Як ти могла? Не сказала нам. Мати твоя не схвалила б такого. Квартиру тобі для рідні шкода. А ми вам помагали.

– Ви помагали? Та після вашого відходу мама завжди плакала. Яка допомога? Це ви у мами просили завжди у борг, а віддавати не поспішали. Я все пам’ятаю. А одного разу замість грошей принесли старий одяг.

– А що такого? Для тебе ж старалися.

– Все правильно. Старалися за гроші. Добра допомога. Розмовляти більше не хочу.

– Ти подивись яка виросла! У нашому одязі.

– Ваш одяг відразу на смітник пішов…

– Ах…

Лариса вже поклала слухавку та заблокувала їх телефони. Вона пам’ятала. Всю “допомогу” тітоньок. Над мамою вони постійно сміялися. Вона була наймолодша. Їм не подобалося, що мама не була схожа на них. Тиха та скромна. Однак це не завадило їй вдало вийти заміж. А потім так невдало розлучитися. Ось це і було всі роки темою для обговорення. Сестри їй постійно нагадували про це. Мама потім плакала, а Лариса її заспокоювала. Мама все життя любила батька Лариси. Вона так і не одружилася, присвятила себе вихованню доньки.

Батько теж не одружився. Були в нього жінки, але не те. Так і лишився один. Час ще є, от зустріти б когось.

Тепер дочка з ним поряд. Вчиться та працює. І нехай усе в них буде гаразд.

КІНЕЦЬ.