Лайка почалася з одного, а закінчилася іншим. Дуже інформативно “поспілкувалися” ми з чоловіком, нічого не скажеш. Але тепер я маю про що подумати.

Я вийшла заміж за чоловіка, в якого вже був один шлюб у минулому. Від першого шлюбу в нього залишилася колишня дружина та син, на якого він платить аліментu.

Поки ми з чоловіком зустрічалися, я не помічала, щоби він дуже часто спілкувався з дитиною. Аліменти платив, це так, це я була в курсі, а щодо спілкування я ентузіазму не бачила.

Мене таке цілком влаштовувало. Зарплати своєї мені цілком вистачало, я шукала коханого чоловіка, а не спонсора, тому те, що він ще вісім років платитиме аліменти, мене не напружувало.

Мій чоловік переїхав до мене, тому що свого житла у нього немає, іпотечну квартиру він залишив дружині, переписавши частку на сина.

Цілий рік все було гаразд. Ми проводили час разом, насолоджувалися один одним, їздили відпочивати. Його син навіть не з’являвся у наших розмовах.

Але потім у його колишньої дружини щось там сталося, він був змушений забрати дитину на тиждень до нас. Мене він, звичайно, спитав, але так, суто формально, вже збираючись виїжджати за дитиною.

Ну добре думаю. Ситуації бувають різні, та й дитина не немовля вже, якось переживемо ми той тиждень. Хоча я не підозрювала, як буде складно.

Дитина, мабуть, не звикла доглядати себе. Не скажеш помитися, він ходитиме і смердітиме, хоча йому вже одинадцять років, уявлення про гігієну треба мати.

За столом постійні примхи. Він це не їсть, те не їсть, але я потерпіла два дні, а потім питанням харчування дитини займався чоловік, я навіть не вдавалася в подробиці, чим він там дитину годував.

Мене гріло тільки те, що треба було потерпіти лише тиждень, а потім я знову житиму спокійно з коханим чоловіком. Тільки дарма я сподівалася.

З того моменту щось пішло не так. Все частіше син чоловіка став в нас залишатися, майже кожних вихідних він у нас. А ось краще поводитися він не став.

Якщо вперше я з ним намагалася не конфліктувати та взагалі спілкуватись якомога менше, залишивши все на чоловіка, то тепер у мене не було іншого вибору, тільки почати виховувати.

А кому сподобається, коли по його квартирі ходить смердюче порося, яке взагалі ні на кого не зважає, відчуваючи себе вільно, як у себе вдома.

На мої зауваження хлопчик огризався, а коли він нещодавно прямим текстом мене послав, я вкотре вирушила спілкуватися з чоловіком.

Раніше я вже казала йому, що поведінка його дитини неприйнятна для мене, але він казав, що хлопчик просто звикає до нової обстановки, от і поводиться так нахабно, а потім присмиріє.

Цього ж разу я зажадала від чоловіка приструнити його сина, тому що той вже знахабнів. Я не прошу мене любити, але поважати мене в моєму ж будинку вже нехай буде люб’язним.

– А моя дитина і не повинна тебе поважати, ти їй ніхто, – заявив мені чоловік.

Потім попросив не лізти до його сина, бо в того і так є, кому його виховувати. Тут вже я не витримала і зазначила, що вихователі з них такі собі, хлопчик сам не привчений навіть білизну міняти та в душ ходити, все з-під палиці.

Слово за слово, чоловік наговорив купу гидот, після чого я наказала йому збирати валізи, брати за руку сина і валити з моєї квартири на всі чотири сторони.

Чоловік пішов, але вже через день почав надзвонювати та просити вибачення. Але щось у мене немає бажання миритися, надто багато він мені наговорив. Нехай шукає іншу дурепу, яка надасть йому житло, яка його сина терпітиме і спокійно слухатиме, що той її поважати не повинен.

КІНЕЦЬ.