У двері зателефонували. Прийшла баба Клава, їхня сусідка по дачі. — Що трапилося, баб Клаво? — стривожилась дівчина, побачивши сльо зи у тієї на очах.

— Горе у нас, Танечко, горе, — почала старенька. — Пам’ятаєш мою внучку, недолугу? Вся в матір, та теж недолугою була. Так ось, Тома моя наро дила хлопчика, а через місяць важко захво ріла, і її не ста ло. Лише останньої миті сказала, що наро дила від твого чоловіка.

Сама вона йому нічого не говорила, не хотіла сім’ю руй нувати… Довго вони поговорили, а коли баба Клава пішла, Тетяна зібрала речі, забрала доньку і переїхала до матері. Артур повернувся з відрядження, а сім’ї в нього немає… Якось Тетяна вийшла з роботи, попрямувала додому, та тільки задумалася.

Дочка, Машенька весь час nлаче, проситься до тата. І якось так вийшло, що ноги самі по собі привели її до будинку малюка. Туди, де жив син Артура та Томи.

Зайшла Тетяна усередину, захотіла побачити малюка. Крихітка, копія тата, тихо лежав у ліжечку. Розуміє, мабуть, що нікому не потрібен. З того часу Тетяна щодня відвідувала Сергія.

Так вона його назвала… Того дня Артур довго блукав містом. Не було жодного бажання повертатися до порожньої квартири.

Сам ви нен. Через хвилинну слабкість втратив і дружину, і дочку. Він відчинив двері, увійшов і тут, з радісним вереском до нього кинулася дочка.

Взявши дочку на руки, міцно обійнявши її, чоловік увійшов до квартири. Там побачив дружину. Підійшов і мовчки обійняв її. – Там на столі список. Там все, що потрібно для Серьоженьки, — тихо сказала вона. — Завтра підемо, підпишемо документи та заберемо хлопчика до себе.

Негоже малюкові жити у nритулку при живих батьках. Минуло кілька днів. Хлопчик лежав у своєму ліжечку, і радісно гукав у відповідь на щасливу балаканину сестрички.

Мама готувала йому суміш і в очікуванні годівлі братик «розмовляв» зі старшою сестрою… Така ось історія про велике серце матері, яке зуміло пробачити та забути зра ду чоловіка, заради дітей.

КІНЕЦЬ.