Я вийшла заміж 7 років тому. У нас із чоловіком хороші взаємини, і батьки його чудові люди. Єдиний мінус у тому, що немає власної квартири.

Живемо разом, і готуємо, і забираємося, найчастіше готує свекруха, бо мені за графіком незручно. Працюю я у ліkарні. У мене ще є молодша сестра та бабуся. Вони живуть із моєю мамою окремо у трикімнатній квартирі. Бабуся хворіє, вона в лежачому стані і їй потрібен постійний догляд та нагляд.

Сестра моя незаміжня і навіть не хоче, не для неї діти і сім’я, у неї купа вільного часу, але чомусь моя мама подзвонила мені для того, щоб я сиділа з бабусею.

Так як у мене своя сім’я і свої турботи, я не можу постійно сидіти з нею вдома. Мама виправдовує це тим, що я працюю у лікарні та знаю, як поводитися з хво рими людьми.

Коли я сказала, що в мене не вистачить часу, і нехай сестра займається, на мене почали kричати і стверджувати, що просто не хочу спілкуватися з ними.

Це вважається зра дою, хоча сама я постійно медикаменти купувала та допомагала із грошима. Я запропонувала цього разу також допомогти з грошима, але мені просто заборонили приходити до них і навіть говорити з бабусею. Сказали, що я поrана, то ще й сказали, що нічого від спадщини мені не дістанеться.

А у нас і дачі та квартири від бабусі, то ще одну квартиру мама здає. Я то думала, чому нам не дають там жити… Хоча вони навіть з моєю донькою не хочуть бачитися. Ось зараз думаю, хто з нас насправді зра дниця та еrоїстка.

КІНЕЦЬ.