«Я розумію, що мама просто зараз на повну котушку користується цією квартирою, як важелем. Тисне на те, на що може тиснути», — сумно розповідає подрузі Ангеліна.

— Та вже, швидше за все, річ навіть не в тому, що твій брат — її улюбленець, а в тому, що їй не подобається зять, — вважає подруга.

— Невдоволена вона твоїм вибором, і крапка. Ну і так, з цією її маніакальною пристрастю до чистоти… Хоча, швидше, це всього лише привід.

Ангеліна і Денис одружені без малого два роки.

Денис — іногородній, свого житла в столиці в нього немає. У Ліни, загалом, теж немає. Але в неї мама — власниця трьох квартир. Одну купила сама, а дві інші їй залишили батьки й бабуся мами.

Мама Ангеліни, Зоя Михайлівна, — людина пряма, жорстка. Про таких кажуть — сама себе зробила. Жила мама з батьком у двокімнатній, що належала її свекрусі. Там зʼявилася на світ Ліна та її молодший брат.

Коли Ліні було 9 років, а братові Віктору всього півтора року, батька не стало.

Успадковувати матері було нічого, а свекруха виставила її з квартири, здавши її орендарям, мовляв, на старості років залишилася без допомоги сина, а донька в неї ще тільки школярка.

Мама пішла до своєї бабусі, виховувала їх з братом, прабабуся допомагала, а мама зробила непогану кар’єру, через 7 років прабабусі Ліни не стало, а мама з ними переїхала у власну трикімнатну, здавши квартиру старенької.

Тепер уже й маминої мами немає, її житло теж зайняте орендарями, а в квартирі прабабусі зараз живе Ангеліна.

Зоя Михайлівна зовсім не бідує, висока зарплата, плюс гроші, які приносить нерухомість.

Загалом, вони з братом не знали нестачі ні в чому: поїздки до моря, одяг — все було. Але було ще й те, що можна назвати маминим «пунктиком». Зоя Михайлівна буквально помішана на чистоті. До стерильності.

— Кухню треба мити після кожного прийому їжі, про готування я просто мовчу, — згадує Ангеліна. — Самій ніколи, ганяла мене. Я з жахом згадую вихідні та вечори. Головне, до брата — жодних претензій, він же чоловік. А я з ганчірками не розлучалася.

Зараз, коли Ангеліна пішла від мами, та найняла клінінг, але постійно свариться з прибиральницями які приходять, скаржиться на них.

Словом, типові дивацтва. Доньці, коли Ліна заміж зібралася за Дениса, мама виділила одну з квартир, хоча й попередила: зять їй не подобається, краще б Ліна перші кілька років про дітей навіть не думала, а в квартирі має бути ідеальна чистота.

Ліна, змучена прибиранням у дитинстві та юності, ставиться до підтримання чистоти у квартирі без фанатизму: пилососить раз на тиждень, миє посуд одразу після їжі, раз на тиждень чистить сантехніку. А навіщо частіше?

Коли у них із Денисом не було дітей, вони тільки ввечері додому приїжджали, нікому було безлад наводити. До маминого маніакального блиску їй як до зірок, та й немає прагнення цього досягати.

Зоя Михайлівна час від часу приходила до доньки й зятя й влаштовувала рознос: каструлі не блищать, штори не випрасувані, в кутку пил.

Ліна втомлено відмахувалася, мама нагадувала, що умовою проживання було підтримання в квартирі чистоти.

— Я просто не уявляю, як терплять квартиранти, — зізнається Ангеліна. — Правда, мама до них не приходила, а в тій квартирі, де ми живемо… жили, зробила ремонт, коли я заміж зібралася.

Але якось до мого цікавого стану все було терпимо ще. А потім вона на зятя переключилася. Головою похитала, почувши про те, що я чекаю дитину, але нічого особливо неприємного не сказала. Мені. А Дениса почала просто зводити з розуму.

— У якому сенсі? — дивується подруга.

— А в такому, що раз в положенні, то він повинен чистоту наводити. І потім, коли донька зʼявиться на світ, теж. Придиралася, іншого слова я не підберу.

Головне, мій брат не має поняття, де в мами стоїть засіб для миття посуду, а зять зобов’язаний зі шваброю не розлучатися. Від мене відстала зовсім, зате до Дениса чіплялася. Що це? Я вважаю, що це просто неприязнь і бажання мене з чоловіком розлучити.

— А навіщо? — знизує подруга плечима. — Сенс у чому? Донька у вас уже є, одна залишишся, яка мамі в цьому користь?

Ліна знизує плечима, зрозуміти мотиви вчинків мами вона не може.

— Дружині важко, дружина з Мирославою зайнята, а ти сидиш і відпочиваєш? У тебе дитина, вона може в таких умовах рости? Кахель у ванній бачив? А відмити? — шипіла Зоя Михайлівна на зятя, хоча приходила, за офіційною версією, до онучки.

Денис спочатку віджартовувався, але нерви здавали. Місяць тому він вибухнув.

Зоя Михайлівна заявилася з черговою перевіркою і сунула йому пляшку з мийним засобом.

— Протри плиту, — веліла вона. — Тут жир мало не капає. Яка від тебе користь? Дитину зробив, живеш у чужій квартирі й нічого не робиш?

Денис жбурнув пляшку на стіл.

— Зоє Михайлівно, дістали! — гаркнув він. — Досить лізти і понукати!

— У моїй квартирі мені вказувати? — відкарбувала мама, немов того й чекала. — Без мене ви б по підвалах тинялися!

Денис мовчки пішов у спальню. За годину він стояв з сумкою, сказавши дружині, що більше він у цій квартирі не залишиться, зніме однокімнатну, нехай дружина й донька переїжджають до нього.

Через кілька днів, поки він поживе в друга, шукатиме зручний варіант.

— А я так і знала, — урочисто вислухала Ліну мама, що прийшла наступного дня. — Зібрав речі, залишив тебе з малятком і був такий! Так, покличе тебе, я не сумніваюся. Питання, коли і куди?

У брудне тараканяче лігво у чорта на рогах? Гаразд, Бог з ним, донька є, і добре, виховаємо. До речі, замість того щоб ревіти, пішла б мікрохвильовку відмила, поки я з Мирославою.

Чоловік справді зняв невелику студію на околиці міста, дзвонить ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, щодня, кличе дружину з донькою. Ліна вже було зібралася, але… Зоя Михайлівна, дізнавшись, що донька думає піти, скипіла.

— За ним підеш — залишишся з носом, — відрізала вона. — Квартиру відпишу Віктору, він хоч мені не хамить.

Ліна знає: мати не жартує. Квартира — її козир, і Віктор отримає все, якщо Ліна вибере чоловіка. І що робити?

У чоловіка скромна зарплата, знімати вони щось, звичайно, зможуть, але купити своє в найближчі роки — навряд чи. Роками жити в оренді, потім, у кращому разі, в однокімнатній іпотечній? А братові «за так» все?

Ліна сподівається переконати маму, якось налагодити її стосунки з Денисом, а вже якщо їй і йти до чоловіка і прощатися з мріями про квартиру, то не зараз, а хоча б, коли Мирослава піде в садок.

— І що? Будеш до нього на побачення бігати? Чи він до тебе сюди буде пробиратися під покровом ночі таємно? — усміхається подруга. — Ліно, ти так втратиш чоловіка. Треба вирішувати, що тобі важливіше: сім’я чи квартира.

Думка, що Віктор забере все, бо мати злиться на Дениса, Ангеліну бісить. Мати зараз допомагає: привозить памперси, щось відтирає, заговорювала про оплату помічниці по дому для Ліни.

Денис пише: «Ліно, приїжджай. Не палац, але жити можна. Ми сім’я». Ліна читає і відкладає телефон.

А що, якщо вона вибере чоловіка зараз, а потім вони розійдуться? І куди вона тоді піде? Мати не простить, у неї слова з ділом ніколи не розходилися.

— Я іноді на чоловіка злюся, — зізнається молода жінка. — Ну не міг він тоді промовчати чи що? Якщо не в змозі поки утримувати сім’ю на тому рівні, що й теща, то погоджуйся, головою кивай, не йди на конфронтацію, шукай підходи. А тепер я сиджу і не знаю, що робити.

Ох, дівчата, що ж робити в такій ситуації? Я вже й сама за Ангеліну переживаю, мов за рідну. Як би ви вчинили на її місці? Може, хтось уже проходив через таке? Поділіться думками, будь ласка!