Якось влітку ми з подругами вирішили з’їздити на відпочинок. Спека, море, свіже повітря та безліч красивих чоловіків. Цю відпустку я запам’ятаю назавжди. В останній день відпочинку я познайомилася з Віталієм. Красивий, високий…Він одразу привернув мою увагу. Ми провели разом цілу ніч.

Все було просто ідеально, мені здавалося, що я немов у казці. Але наша казка швидко закінчилася. Моя відпустка минула – і я змушена була повернутися додому.
Подруги тільки сміялися з мене та радили забути про це знайомство. “Маріє, отямся! З цього нічого доброго не вийде. Про яке кохання ти говориш. Ви знайомі всього один день. Не факт, що доля ще колись вас зведе”.

Але попри нашу швидку розлуку Віталій про мене не забув. Він знайшов мою сторінку в соціальних мережах. Так між нами зав’язалося спілкування. Як виявилося, між нами чимало спільного. І все було б чудово, окрім одного – ми жили далеко одне від одного. А стосунки на відстані довго не тривають.

І ми це розуміли. Але я дуже хотіла з ним бути, тож вирішила переїхати до Віталія. Я звільнилася з роботи та навіть відмовилася від подарунка своїх батьків. Вони пообіцяли подарувати мені квартиру, якщо я залишуся тут. Подруги не схвалили мій вчинок, тож з ними я також перестала спілкуватися. Я переїхала до Віталія на постійно. Ми вирішили не витрачати часу дарма та розписалися.

Жити ми почали в мами Віталія. У неї саме була двокімнатна простора квартира. І хоч місця вистачало всім, однак це не був найкращий варіант. Свекруха звикла вже о 21 лягати в ліжко. Тож боронь Боже голосно шуміти. Готувати мені також було заборонено, адже свекруха звинувачувала мене в тому, що я переводжу продукти та нічого не вмію. Я не мала права запрошувати до себе в гості подруг, адже це дім Валентини Петрівни, а не наш. Ми не могли дати мамі гідну відсіч, адже вона могла легко нас вигнати з квартири.

Все погіршилося, коли я народила дочку. Я увесь день слухала, яка погана мама. Маленька дитина вночі не спить, прокидається, від цього свекруха ще більше злиться. Тільки дочка підросла, їй не можна було просто так виходити з кімнати, бо свекруху злила присутність онуки. А ще Валентина Петрівна почала скаржитися на відсутність у квартирі місця. Нібито все через нас.

Ми не витримали цього та наважилися переїхати від неї. Перший час було нелегко. Ми обоє працювали, донька була в дитячому садку. Бувало, що ми навіть не мали за що купити продукти. Чоловік змушений був поміняти роботу, тим часом я знайшла собі підробіток. Минув час, і нам вдалося подолати той важкий період нашого життя. Так за певний час ми змогли придбати власне житло.

Хтось звинуватить мене в тому, що я покинула своє чудове життя заради невідомого. Але для мене важливо інше – я щаслива мама та кохана дружина.

КІНЕЦЬ.