Марина з Олегом наступного дня після весілля заїхали до його батьків у справах, та прийняли запрошення залишитися на чай.

– Красиве і веселе весілля вийшло, правда ж? – виявляла зайву турботливість його мати. – Гості зібралися не бідні! Грошей вам багато подарували?

– Нормально, – не хотіла вдаватися в подробиці молода невістка.

– У кожного своє поняття нормального, – повчала її Людмила.

– Мене цікавить конкретна сума, чи це такий великий секрет?

– Немає тут жодних секретів, – одразу вирішив зам’яти конфлікт Олег. – Загалом нам подарували двісті тисяч.

– Можна, звичайно, було б і більше, але скільки є, – не надто надихнулася сумою Людмила. – Всі гості з нашого боку дарували добре, це я знаю, а от про других нічого не можу сказати.

– Ви ж не вважаєте, що мої родичі просто так прийшли поїсти та погуляти без подарунка? – занервувала Марина. – Та й взагалі, ми робили весілля для себе, а не для гостей, чи заради грошей.

– Ну так, ну так, – явно вже не слухала невістку Людмила. – Як плануєте розпорядитись грошима?

– Ми збиралися на море поїхати, а на кошти, що залишаться, купимо все потрібне у квартиру, – розповідав Олег. – Житло у нас, звичайно, є, але його потрібно ще облаштувати, та зробити затишним.

Це було правдою, бо квартиру Олег отримав від діда у спадок ще до весілля. Тільки з ремонтом вони вирішили не поспішати, та відклали його до наступного літа.

Після урочистостей молоді хотіли трохи прийти до тями, й тиждень відпустки, що залишився, планували провести на морі.

– Погана ідея, треба її терміново переглянути, – побігла в іншу кімнату Людмила.

Марина лише кинула невдоволений погляд на чоловіка, даючи зрозуміти, що не збирається йти на поводу у свекрухи.

Вона втомилася від її авторитарних замашок, та вічних спроб втрутитися у їхнє особисте життя ще до весілля. Людмила вважала своїм обов’язковим залишати за собою останнє слово у всьому.

Через неї молодим довелося вибрати інший ресторан для бенкету, оскільки їхній вибір не схвалила мати. Марина тоді мовчала, щоб зайвий раз не лаятись, і нікому не створювати проблеми.

Вона переконувала себе, що згодом Людмила награється у командирку, і дасть їм спокій. За фактом виявлялося, що свекруха лише посилювала тиск і знову хотіла, щоб їй підкорялися.

– Я знала, що ви забуксуєте на самому початку, і вже все продумала, – розкладала вона на столі рекламні буклети.

– Це що? – розгубилася від несподіванки Марина.

– Це банківські пропозиції щодо розміщення депозиту на вигідних умовах, – тоном суворої вчительки продовжувала свекруха. – Зараз ставки хороші, ви можете самі вибрати відповідну програму, та розмістити гроші.

– Але в нас інші плани, й ми щойно їх озвучили, – розгублено крутив у руці буклет Олег.

– Це все дурниці, та відсутність фінансової грамотності, – косилася при цьому на невістку Людмила. – Без розуму всі гроші можна швидко на вітер пустити, й все на цьому.

– Завдяки моїй ідеї все оформите, набіжать відсотки, потім можна буде накопичувати на нормальний ремонт.

– Ремонт ми й так зробимо, – відбивалася Марина. – Зараз ми їдемо на відпочинок, і просимо зважати на нашу думку!

– Звичайно, ми з батьком її вислухали, але вважаємо дурною, і вкотре змушені рятувати вас від невірного вчинку, – пафосно висловлювалася Людмила.

– Якщо що, то я радив не втручатися, й одразу казав, що діти самі будуть розпоряджатися грошима, – сказав Геннадій. – Я б теж зараз із великим задоволенням на море рвонув!

– Дурниці, й нічого тут обговорювати! – Крикнула на чоловіка Людмила. – Ти ніколи мене не підтримуєш, тому й доводиться все тягнути на своїх плечах.

Марина взагалі не хотіла, щоб свекруха щось тягнула, чи якось втручалася у справи їхньої родини. Але у Людмили явно були інші плани, й відмовлятися від них активна жінка не збиралася.

– Я вивчила це запитання заздалегідь, оскільки знала, що вам довіряти не можна, – продовжувала лекцію Людмила.

– На свій розсуд обрала дві найвигідніші пропозиції. Вам залишається зупинитися на одній, та звернутися в банк.

– Не треба було так сильно турбуватися і морочитися, ми самі розберемося, – відбивався Олег. – Ми з Мариною вже ухвалили рішення, щодо грошей, і не збираємося його міняти.

– А хто ще про вас подбає і розв’яже усі проблеми? – скидалася театрально руками Людмила. – Самі тільки дурниць наробите, от і доводиться мені все продумувати, та розв’язати проблеми на початковому етапі. Ви скажете, коли зберетеся в банк, і я обов’язково піду з вами.

– Навіщо? – не розумів Олег.

– Простежу, щоб вас не обдурили, і все було оформлено згідно із законом, – відповіла Людмила.

– Якщо ви забули, ми з Олегом повнолітні люди з вищою освітою у сфері економіки та права, – втрачала контроль над собою Марина.

– Ну те, що ви роками просиджували штани на лекціях, ні про що не говорить, – часто моргала Людмила. – Я життя краще знаю, через багато чого довелося пройти, так що можете не дякувати.

У Марини всередині назрівала буря, і вона будь-якої миті могла вирватися на волю. Вона усвідомила, що просто так від свекрухи позбутися не вийде.

Вона постійно буде втручатися в їхнє сімейне життя, і не дасть вільно кроку ступити. Їм з Олегом було майже по тридцять років, і вже, як розпоряджатися сімейним бюджетом, чи приймати рішення – вони точно не збиралися запитувати батьків.

– Ідеальний день для походу в банк цього вівторка, – рішуче сказала Людмила. – У мене на цей день немає особливих планів, тому годині о десятій буду у вас, і підемо в установу.

– Категорично ні! – навіть пристукнула рукою по столу Марина. – Якщо нам знадобиться ваша допомога, обов’язково дамо про це знати. Зараз ми прийняли рішення, і не збираємося від нього відмовлятися, щоб вам догодити!

– Ось яка подяка? – Пішла в атаку Людмила. – Я все заради вас роблю, намагаюся, та шукаю вигідні варіанти, а у відповідь отримую тільки хамство!

– Ну, правда, мамо, не треба все ускладнювати, – намагався зам’яти конфлікт Олег. – Це наші гроші, наше рішення, та наша відповідальність, якщо ми прийняли його не правильно.

– Все зрозуміло, тільки потім до мене не звертайтеся, і лікті не кусайте! – нервово збирала буклети Людмила.

– Самі впораємося, а якщо вам так сильно хочеться когось дошкуляти турботою, заведіть собі кота, або квіти на вікнах! – нервово зазбиралася Марина.

– Якщо на це пішло, нічого не хочу знати про ваші проблеми, самі їх вирішуйте! – виступала Людмила.

– Обов’язково, не сумнівайтесь! – випалила Марина, тягнучи за рукав чоловіка з батьківської квартири.

– Звичайно, ми не стали б йти на поводу у матері, але, може, треба було не так брутально про це заявляти? – переживав Олег дорогою додому. – Звичайно, у мене непроста мати, але вона хоче для нас найкращого.

– Або ми відразу встановлюємо особисті кордони, й далі будуємо на цьому відносини, або завжди лаятимемося через її активність, – нервувала Марина. – Не бачу сенсу рубати собаці хвіст частинами, тому вважаю цю тему вичерпаною.

Людмила буклети викидати не стала, чекаючи від дітей швидкого повернення з проханнями про прощення, та укладання миру.

Тільки Олег та Марина через пару днів поїхали на море, а після повернення просто передали батькам гостинці – і все.

Людмила списала все на невдячність невістки, вичікуючи слушний момент, щоб знову знайти можливість направити їх на істинний шлях, який знала тільки вона. А молоде подружжя намагалося більше не присвячувати свекрів у свої справи – від гріха подалі.

Що скажете про категоричність невістки? Вона слушно окреслила кордони, чи перегнула палицю?

Пишіть в коментарях свої думки, щодо цього. Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.