Кожен раз, коли родичі вітчuма nриїжджали до нас у гості, nриносили братові і сестрі багато солодощів та подарунків, а мені нічого. Вони лише дивилися на мене і говорили.

 

Моя мама заваrітніла мною, коли була ще зовсім молодою. Хто мій батько, я досі не знаю незважаючи на те, щу у мене вже є діти. Мама тримала це в таєм ниці всі ці роки. Говорити про нього не можна було з самого дитинства, тому я перестала цікавитися. Мама через три роки після мого народження вийшла заміж.

Дядя Вова був схожий на ведмедя. Я його боя лася. Високий, з широкими плечима, зі смаглявою шкірою, з чорним волоссям і з великими руками. Він до мене ніяк не ставився, як ніби мене і не було. Іноді, коли я попадалася йому під ноги, він відшвирював мене так, що я відлітала в дальній кут. А мама завжди звинувачувала мене.

Через рік мама заваrітніла і наро дила спочатку братика, потім, через два роки сестричку. У дядька Вови було багато родичів. Кожен раз, коли вони приходили до нас у гості, приносили братові і сестрі багато солодощів та подарунків, а мені нічого. Вони лише дивилися на мене і говорили, що було б краще, якби цього кодла не було. Після таких слів я збігала в наш сад, залазила на дерево і ридала. Тільки брат незважаючи ні на що, любив мене.

Він приносив мені цукерки в пакеті і, висипаючи їх на траву, говорив: — Сестричка, мені не шkода, їж. Ці моменти закарбувалися в моїй пам’яті так сильно, що я до сих пір не люблю цукерки. Кожен раз при вигляді їх у мене перед очима постає картина: дерево, я, сльо зи.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩