Ніколи Олена так не раділа поїздці до батьків, як цього разу. Все складалося якнайкраще. Вона взяла собі 4 відгули на роботі, і попереду її чекали 5 теплих травневих вихідних, серед рідних людей!

І найголовніше — вона купила машину. Свою, власну, хай не нову, не з салону, з пробігом, але дуже навіть пристойну, жваву, без іржі, без сколів.

Що й казати, не терпілося жінці похизуватися своєю красунею. Чи жарт — майже 2 роки вона збирала гроші на свою мрію, і мрія ось вона, стоїть під вікнами, на парковці.

Павук-майстер сплів величезну павутину на задньому склі її машини. Після поїздки ґрунтовою дорогою її так чітко було видно, що не зробити фото було б злочином.

Цікавий кадр вийшов. Трохи відредагувала, щоб чіткіше було.

Олена виїхала з міста в піднесеному настрої. Її новенька (ну, майже новенька) срібляста Toyota весело виблискувала на весняному сонці.

Два роки економії, відмова від зайвих витрат – і ось вона, нарешті, стала повноправною господинею власного автомобіля! Так радісно їй було, що словами не передати.

Дорога до батьківської хати була знайома до дрібниць.

Кожен поворот, кожну ділянку цієї дороги знала Олена, як свої п’ять пальців. Та що там казати, навіть кожну ямку знала Олена, й заздалегідь пригальмовувала.

Скільки разів їздила вона цією дорогою, й не згадати. І машиною, й автобусом.

У дитинстві була вона просто пасажиркою, а потім, коли отримала права, батько подарував їй свою стару дев’ятку, мовляв, учись, доню, набирайся досвіду.

А вона й набиралася.

Спочатку їздила несміливо й невпевнено, повільно, з осторогою, але з кожним кілометром впевненості ставало більше, й незабаром зовсім вона освоїлася за кермом.

Батько Оленочці завжди казав, мовляв, не ганяй, доню, не поспішай. Тихіше їдеш, далі будеш.

Який сенс летіти, витріщивши очі, створювати аварійні ситуації, нервувати, коли можна їхати спокійно й із задоволенням?

Поглядай, мовляв, по сторонах, Олено. Ніколи не можна бути ні в чому впевненою. Ти за себе сказати можеш, але не за того, хто попереду тебе, позаду, або на зустрічній.

До слів батька Олена прислухалася, й їздила обережно.

За ті п’ять років, що була вона водійкою, жодного разу не потрапляла Олена в дорожні пригоди, Бог милував.

Кожна хвилина дороги приносила Олені особливе задоволення.

Вона акуратно вела машину, прислухаючись до рівного муркотіння двигуна й раділа кожній дрібниці: зручній оббивці сидінь, приємному на дотик керму, чіткій роботі коробки передач.

«От зараз мамо здивується!» – думала вона, уявляючи, як припаркується біля хати й запросить рідних на невеличку екскурсію салоном.

Тато, звісно, одразу полізе під капот, уважно все оглядатиме й ставитиме свої традиційні технічні питання.

А ще обов’язково побурчить трохи, мовляв, чому без мене купувала, доню?

А потім неодмінно задоволено поцокає язиком, і схвально кивне головою, мовляв, гарна конячка, Олено.

А мамо просто сяде поруч і скаже: «Яка ж ти в нас молодець, донечко!»

Мамо взагалі завжди хвалила Олену, й дуже пишалася нею. Що б не трапилося, чи то добре складена сесія, чи то покупка нової куртки, мамо неодмінно казала, мовляв, молодець, донечко!

Олена навіть усміхнулася, коли батько поліз під капот, потім почав ставити питання, потім трохи побурчав, а потім похвалив, мовляв, гарна конячка, Олено.

Так, все ж знає вона своїх батьків. Он як точно все передбачила. І дії тата, і слова мами, яка просто сіла поруч і сказала: яка ж ти в нас молодець, донечко!

Вихідні дні йшли своєю чергою. 1 травня за традицією зібралися родичі. Великою, галасливою компанією розташувалися вони в альтанці, смажили шашлики, веселилися, співали й танцювали. Погода не підвела.

Світило тепле весняне сонечко, легкий вітерець лише злегка обдував розпашілих людей, молода зелена травичка радувала око, а метелики безтурботно літали, махаючи своїми красивими крильцями.

Другого числа зранку Олена з батьками з’їздила по перші весняні гриби. Зморшків назбирали багато, й стомлені, але задоволені, вони повернулися додому.

Олена планувала пообідати, трохи відпочити, а потім проїхатися селищем, відвідати подругу.

Припаркувавшись біля огорожі, Олена зачинила машину й пішла до хати.

Батько, дивлячись на доньку, сказав:

— А чого ти в огорожу не загнала, Олено? Заганяй, там (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) тінь, чого вона в тебе на сонці пектися буде?

Олена, легковажно махнувши рукою, відповіла, мовляв, та що їй буде? Через годину до Лідки поїду, знову виганяти. Хай за огорожею стоїть.

Батько знизав плечима. На нема й суду нема. Тут справа хазяйська.

Після обіду до Лідки поїхати не вийшло. У подруги виникли важливі справи, й зустріч перенесли на вечір.

Олена з мамою попили чай, перебрали гриби, поговорили про те, про се, а потім Олену зморило, й вона, затишно згорнувшись калачиком на дивані, заснула.

Вже засинаючи, вона підхопилася, мовляв, машину б загнати в тінь, а потім стало ліньки.

Гаразд, хай стоїть, чи ж зовсім не розплавиться від спеки, тим більше вдома, в місті, зроду тіні на парковці немає, хіба що в похмуру погоду.

Батько, який копався на вулиці, зазирнувши до зали, похитав головою. Спить, красуня, зморив сон донечку. Взявши ключі, чоловік тихенько вийшов із хати.

Прокинулася Олена несподівано, наче хтось штовхнув її в бік. У голові наче молоточки стукали, й билася тільки одна думка — бігти на вулицю.

Не розуміючи, що відбувається, Олена вибігла на вулицю.

Автомобіль на повній швидкості летів з дороги прямо туди, де стояла її машина. Різко завищали гальма, й час ніби сповільнився, майже зупинився.

Вона побачила, як машина швидко наближається до стовпа електричної опори, що стояв біля хвіртки, як із страшним гуркотом врізається в нього, як стовп тремтить від удару, а машину розвертає в її бік, і відкидає на хвіртку.

Олена стояла, паралізована від жаху, не в змозі ні крикнути, ні поворухнутися.

Тільки широко розплющені очі стежили за тим, що відбувається, а губи беззвучно ворушилися, ніби намагаючись вимовити якісь слова. Серце билося десь у горлі, а повітря наче застигло в легенях.

Мати з батьком бігли до ґанку, й щось кричали Олені, тільки слів вона не чула.

І тільки через кілька нескінченних секунд вона помітила, що її власної машини на звичному місці не було.

Усвідомлення цього прийшло не одразу, але коли прийшло – коліна підігнулися, й вона ледь не впала на землю.

Озирнувшись, вона побачила свою машину, свою мрію, свою красуню, цілу й неушкоджену, що стояла в глибині двору, в тіні яблуні-дички.

Батько, наче відчувши наближення біди, встиг загнати її в огорожу.

Тільки зараз Олена дозволила собі закричати, випустити (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) назовні весь жах, який вона щойно пережила, який сковував її тіло своїми клішнями в ці страшні миті.

Після секундного ступору всі троє кинулися до машини, яка пасажирським боком стояла впритул до паркану.
На щастя, все закінчилося благополучно для всіх.

Для водія, який дивом не постраждав, і відбувся лише легким переляком і невеликими подряпинами.

Для його дружини, яка буквально за 15 кілометрів до аварії пересіла на заднє сидіння, мовляв, подрімаю, там зручніше, а то затекло все.

Для машини, правда, не так все добре закінчилося, але така вона, ціна безпечності.

Головне, що всі живі, а машина — та що машина?

Її цілком можна відремонтувати. Не такий вже й страшний для міцного позашляховика стовп, а вже паркан і зовсім не біда. Це справа поправима.

А вже для Олени це й зовсім виявився щасливий випадок, адже опинися її машина на тому місці, залишилася б від неї добра така купа металобрухту, яка відновленню, на жаль, не підлягає.

Де вже її малятку з джипом тягатися?

Стільки подяк вислухав тато Оленки і того дня, і потім, пізніше, що аж ніяково йому стало. Навіть ясновидцем його називали, мовляв, чуйка спрацювала в тебе, Степаничу!

Степанич тільки відмахувався. Ну загнав він машину в тінь, то й що тепер? Ніякого передчуття в нього не було, от їй-Богу не було.

Просто так загнав, щоб на сонечку доньки транспорт не стояв.

А те, що чоловік на джипі з керуванням не впорався, то хіба рідкість це?

Чи даром кажуть, що автомобіль — це не просто засіб пересування, а ще й засіб підвищеної небезпеки.

Головне, що все добре. Головне, що всі живі. Добре, коли все добре закінчується.

КІНЕЦЬ.