– Маму завтра виписують… – ніби між іншим сказав Костя, відрізавши невеликий шматок від соковитого стейка, дбайливо приготованого коханою дружиною.

– Ну і правильно. Загроза життя минула. Тепер лише реабілітація, – відповіла Наталка.

– Так, реабілітація – це така справа… Ми, до речі, у великій кімнаті її на диван покладемо? Як гадаєш? – спитав Костя.

– В яку велику кімнату? – не одразу зрозуміла жінка.

– Наталко, ну що ти, як з місяця впала? В нашу вітальню! Може тільки диван розкласти, щоб було зручніше? Так він вузький напевно, – трохи роздратовано відповів Костя.

– Костю, ти з глузду з’їхав?! У неї є донька! Чому Катя не може взяти матір до себе? – Скипіла Наталка.

– Наташ, ну що ти починаєш? Ми вже все вирішили … – Костя спробував трохи заспокоїти дружину.

– Ах, ви вже вирішили! За моєю спиною вирішили? Я взагалі теж у цій квартирі живу і маю на неї такі ж права!

– І тим більше ти знаєш наші взаємини з Тамарою Степанівною! – Наталка вийшла з-за столу, кинувши виделку в недоїдений салат.

– Вона моя мама! Ти не забула? – голосно вигукнув Костя.

Наталка пішла до спальні, не вшанувавши відповіддю останню репліку чоловіка. Вона ще на початку їхнього сімейного життя усвідомила, що ставлення Кості до мами більш ніж особливе… Але щоб зробити ось так, поставивши її перед фактом…

…Костя з’явився і виховувався у заможній родині. Батьки ще на початку двохтисячних зуміли налагодити бізнес.

Просто в один момент для себе вирішили, що більше не бажають орати на місцевому заводі та сидіти місяцями без зарплати. Починали з торгівлі одягом.

Потім голова сімейства Олександр Павлович започаткував із товаришами власну будівельну фірму. Тамара Степанівна стала просто домогосподаркою. На той час у сім’ї з’явилася друга дитина – донька Катя.

Років за п’ятнадцять голови сімейства раптом не стало від великого інфаркту, залишивши рідним частку в бізнесі. Але Тамара Степанівна практично відразу вирішила позбутися спадщини й продала частку партнерам.

Якийсь час сім’я жила коштом, вторгованим від продажу. Але гроші, як часто буває, розлетілися досить швидко. Кості на той час треба було вступати до університету.

– Не вигадуй! Батько з освіти училище мав – і нічого. Власною працею гроші заробляв. А ти після школи ще п’ять років збираєшся за партою штани протирати? Іди працювати! – сказала Тамара Степанівна синові.

Костя особливо суперечити не став, бо знав, що сперечатися з мамою – заняття невдячне та й марне. Так, у вісімнадцять років він став главою сімейства, та єдиним чоловіком у будинку.

Працював у денні зміни, та ще в ніч підробляв, щоб утримувати маму та сестру.

А ті, своєю чергою, жили на широку ногу. Тамара Степанівна собі багато чого купувала, але особливо коштів не шкодувала на улюблену доньку Катю.

Дівчина була дуже схожа на покійного батька. Можливо, тому жінка й мала до доньки якісь особливі почуття.

Катя любила маму, але не так сильно. Могла нагрубити, або взагалі накричати з приводу, та без. Проте Тамара Степанівна на такі витівки заплющувала очі.

– Мамо, ти Катьці багато дозволяєш! Вона на шию сіла і поганяє, а ти все їй з рук спускаєш! – Костя якось спробував хоч трохи напоумити матір на правах єдиного чоловіка в хаті.

– Костю, ну вона ж дівчинка, їй можна. Тим паче залишилася без тата, а вона на нього так схожа… – міркувала Тамара Степанівна і, як це часто бувало, пускала сльозу.

Костя, помітивши на обличчі матері сльози, більше не наполягав на своїй думці. Він не хотів засмучувати маму, та й суперечити не дуже любив.

Коли Костя почав зустрічатися з Наталкою, мати вже була незадоволена. Наталя не любила приходити в гості до майбутнього чоловіка, бо Тамара Степанівна буквально метала громи та блискавки.

Та й Катя теж до майбутньої братової дружини була налаштована не особливо доброзичливо. Деколи Наталці навіть здавалося, що Катя та Тамара Степанівна хочуть посварити її з Костею.

Хай там як, але весілля відбулося. Ще за кілька днів до одруження Наталя сама знайшла орендовану квартиру.

– Ну ось … На перший час, мені здається, досить непоганий варіант. Що скажеш, Костику? – Запитала дівчина майбутнього чоловіка.

– Винаймати… Ми наче не обговорювали з тобою… – якось невпевнено відповів Костя.

– Ну, здрастуйте! А жити ми де по-твоєму будемо? Я тобі сто разів уже казала, що треба квартиру шукати, а ти все повз вуха пропускаєш!

– Так, я думав, що ти на майбутнє, а поки що ми можемо і з мамою пожити. У нас трикімнатна квартира, я у своїй кімнаті один. Після весілля ти б просто до мене переїхала…

Наталя щиро любила свого майбутнього чоловіка, і не збиралася псувати спільне подружнє життя вже в перші дні. На пропозицію нареченого якийсь час пожити у мами, вона чітко окреслила свою позицію.

– Костю, я поважаю твою маму, й Катю теж. Незабаром ми будемо, як одна сім’я, але жити з ними в одній квартирі я не буду.

– Але ж, я думаю, що не потягну оренду. Адже на мені ще мама і Катя.

– Костю, що значить, вони на тобі? Тамара Степановна вийшла на пенсію, Катя навчається в університеті й може підробляти вечорами та вихідними. Не королева…

– Але ж вони звикли жити в достатку!

– Костю, зауваж, цей достаток їм забезпечуєш ти! Вони все спускають на ганчірки, а в тебе, окрім спортивного костюма, й одягу нема.

– От ти сам подумай – з твоїми доходами ти вже давно купив би машину. А ти продовжуєш їздити на тролейбусі.

– Ну так склалося… тата не стало і… – Костя відповідав не дуже впевнено.

– Слухай, це добре, що ти підтримав маму у складні часи. Але зараз вони тебе просто експлуатують і розглядають, як джерело доходів.

– Мати тобі навіть вчитися не дозволила йти, а Катю відправила до одного з найпрестижніших інститутів у місті. Ти просто робоча конячка для них, але більше так не буде!

– Ми тепер своєю родиною житимемо, винайматимемо квартиру і будемо вести спільний бюджет, – наполягала на своїй думці Наталя.

Щойно Тамара Степанівна дізналася про плани невістки жити окремо, вибухнув цілий скандал. Тут уже Тамара Степанівна забула про норми пристойності, і не надто соромилася у висловлюваннях.

Катя теж наслідувала матері, називаючи невістку потворою, бездарною, жадібною і ще бог знає якою…

Наталя стійко витримала це випробування. Вона не стала опускатися до рівня родичок чоловіка. Просто тихо промовчала, не сприймаючи образи на свій рахунок.

Проте взаємини з того часу між свекрухою та невісткою сильно зіпсувалися. У гості одна до одної вони не ходили…

За кілька років Катя вийшла заміж. Тамара Степанівна продала трикімнатну квартиру і на вторговані гроші купила дві однокімнатні. Одна призначалася для самої Тамари Степанівни, а інша – для Каті та її новоспеченого чоловіка.

– Костю, а чому вони гроші тільки між собою розділили? Чому вони тебе так хвацько викреслили з частки, яка належить тобі за законом? – обурювалася Наталка, коли дізналася про виконану схему.

– Ну, ми ж з тобою вже взяли іпотеку… – відповів Костя.

– І що тепер? Нам гроші не потрібні? Твоєї частки вистачило б, щоб ми змогли закрити автокредит.

– Наташ, ти пропонуєш мені на рідну матір у суд подати? Вибач, але цього я не робитиму.

На цьому розмова про гроші була закрита. Наташа вирішила для себе, що розподіл спадщини – це їхня сімейна справа, тому особливо наполягати не стала.

Проте з цього часу ні з Катею, ні зі свекрухою взагалі не підтримували жодних контактів. Так тривало кілька років.

І ось кілька тижнів тому у Тамари Степанівни стався черговий гіпертонічний криз. Поки везли до лікарні, жінка перенесла інсульт. Права сторона виявилася практично повністю не дієздатною.

Деякий час Тамара Степанівна провела у лікарні. Наталка в лікарні свекруху не відвідувала, але готувала їй особливу їжу – овочі, каші, супи-пюре, і все це Костя відвозив матері.

Настав час для виписки, і Костя приголомшив дружину несподіваною новиною. Виявилося, що на сімейній раді, проведеній прямо в лікарняній палаті, було вирішено – після виписки Тамара Степанівна поїде жити до сина та невістки.

Наталя страйкувала і була проти. Але Костя наполягав на своєму:

– Це моя мама, і я її не кину!

Наталя чоловіка любила, тож, згнітивши серце, погодилася, щоб якийсь час Тамара Степанівна пожила у їхній квартирі.

До виписки Наталка готувалася – морально налаштовувалася виконувати капризи та забаганки свекрухи. Тільки от усе обернулося зовсім інакше.

Замість владної жінки, якою Наталя бачила Тамару Степанівну ще кілька років тому, з лікарні приїхала немічна старенька, в якій ледь-ледь тепліло життя.

– Дякую, дочко… – ледь вимовила Тамара Степанівна, коли Наталка погодувала її й переодягла памперси.

– Та нема за що… – відповіла жінка, злегка зніяковівши.

Наталя вже збиралася піти на кухню, щоб віднести посуд, але в цей момент холодна рука Тамари Степанівни торкнулася її руки.

– Ти пробач мені, Наталко, за все. Дурна я стара. Ти жінка хороша, і Костика любиш, вдома в тебе лад. Мене ось не викинула, а Катьці я не потрібна виявилася.

– Та, що ви, мамо, ну куди ми вас викинемо. Ми ж одна родина. Ще поживете!

– Та ні. Пораховані мої дні.

Наташа плакала на кухні. За кілька днів Тамари Степанівни не стало. У заповіті свою квартиру покійна залишила доньці.

– Нічого, Наталко, ми з тобою і самі заробимо. Мама сказала, що ми з тобою зможемо. А Каті складніше, вона ж дівчинка… – сказав Костя, обійнявши дружину.

– Ну так … Звичайно зможемо … Правильно мама сказала, – відповіла Наталка. Але глибоко в душі засіла образа, що навіть в останні хвилини вона думала про дочку, а не про сина.

Нехай вона чужа людина, а Костя? Чому доньок завжди люблять більше?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.