— Це що ти таке купила?! — чоловік грізно навис над дружиною з дитиною і вимагав відповіді.

— Це чоботи донечці на зиму. Старі вже їй малі стали.

— Ні, це не чоботи, це… слів у мене немає. Який у них розмір?

— Костю, ти тільки не хвилюйся. Я, як ти й просив, на виріст Ані купила. Вона зараз 37 носить, а це 38. На пару зим має вистачити.

— Що? На пару зим? Та чоботи мають бути такі, щоб 10 років проносила, щоб і школу, і інститут у них закінчила, і заміж у них же вийшла!

— Костю, та як же це? Ти заспокойся. Ані дуже чоботи сподобалися. Гарні такі, теплі й красиві.

— От! От саме, що ви всі на красу дивитеся, а треба на практичність! Взуття має бути з запасом. Якщо одразу незрозуміло, ще раз скажу. З за-па-сом! Швидко говори, де чоботи брали. Сам поїду доньці чоботи вибирати, раз ти не можеш.

***

Батьківська “турбота” та доччині страждання

Костянтин досить швидко знайшов намет з чоботами. На старенькому столі стояло кілька пар чобіт, які чоловік оцінив як сумнівної якості. Подумки він згадав чудове взуття, яке колись привозив собі з відряджень, але це було давно, а зараз у голодні 90-ті вибирати особливо не було з чого.

Ще він злився на дружину, яка, на його погляд, геть не вміла вибирати чоботи, а словосполучення «з запасом» взагалі розуміла якось збочено. Запас в один розмір — хіба це запас?

Дочка он не по днях, а по годинах росте, вища за матір стала. Треба з розумом підійти до вибору чобіт, знайти практичну пару.

Поруч з наметом стрибав від холоду якийсь чоловік, явно продавець небагатих взуттєвих запасів. Костянтин почав з наїзду, що і взуття в нього погане, і жінці дурній впарив не той розмір. Хіба не очевидно, що дівчинці-підлітку потрібне взуття з запасом?

Замерзлий продавець, оцінивши грізний погляд чоловіка, сперечатися з ним не став, спокійно прийняв чоботи назад, запропонував вибрати розмір більший.

— Мені найбільший! — впевнено випалив Костянтин.

— Найбільший у нас 43. На замовлення привезли дамі одній, щоб їй з трьома шкарпетками влізли, а вона не забрала. Зазвичай таких не возимо. Не буває таких ніг у жінок.

— Давайте!

— Ви з глузду з’їхали? Кажу ж, не буває таких ніг у жінок. Дочка у вас, я пам’ятаю, худенька, невисока. Куди їй?

— Це вона зараз така. А потім виросте. Я що їй, чоботи щозими купувати маю? Не буде цього. Давайте 43.

Аня стояла в чоботях 43 розміру і не знала, чи то плакати їй, чи то сміятися. Услужлива мама пропонувала набити носок ватою і надіти вовняні шкарпетки. Намагалася пояснити дочці, що тато хотів як краще, щоб із запасом.

Тільки в Ані вже була спідниця із запасом на три розміри більша, вона носила її з ременем, щоб не впала; була куртка із запасом, у якої плечі були в районі її ліктя і підгорнуті рукави, через які було не видно долонь.

Але це ще якось можна було носити. Чоботи ж були абсолютно неможливі.

Вони злітали з худеньких ніжок, варто було їй лише зробити крок.

У підсумку чоботи були заховані під диван, а Аня всю зиму проходила в осінніх черевиках. Такого «запасу» ще було багато в її житті. Речі лежали в шафах, а носити їй було практично нічого.

Навіть на іспити в інститут вона брала одяг та взуття у подруги. У покупці босоніжок за розміром батько їй відмовив, сказав, що або із запасом, або ніяких.

***

Втеча до самостійності та наслідки “запасу”

З рідної родини дівчина буквально втекла в гуртожиток. Одразу ж знайшла вечірню підробіток і на перші гроші купила собі взуття за розміром.

— Аню, це що ти таке купила? — кричав на жінку чоловік.

— Це дуже красиві чоботи.

— Я бачу. Тільки в тебе цих чобіт уже два десятки. Кросівки — два десятки. Ти колись уже заспокоїшся?

— Вітю, ну ти що? Дивись, які вони гарні. А ось ще я купила собі светр на осінь і нову сумочку. А ще там було пальто. Просто дивовижне пальто. Обов’язково куплю собі з наступної зарплати…

Іноді батьківські настанови, якими б благими вони не були, можуть залишити глибокий слід у душі дитини.

Історія Ані — яскравий тому приклад.

А як ви вважаєте, чи варто батькам так наполягати на своєму, чи все ж таки краще дати дітям більше свободи у виборі?