Рано-вранці несподівано в гості зайшла мама.

Вона, не встигнувши навіть скинути одяг, не привітавшись, почала розмову: -Ір, ну так не можна! Мені Анечка все розповіла.

Ти всерйоз вирішила розлу читися? Але ж ви така гарна пара!

А що це ще за історія з іншою жінкою та дитиною? Звідки це діти знають?

Не можна їм усе розповідати! Ірина втомлено видихнула.

-Мамо, я дітям нічого не розповідала. Це все інтернет. Це його kоханка сама виставила миле сімейне фото, де вона, Коля та їхній син. Досить з мене.

Не можу більше зазнавати цього прини ження.

Я й так майже рік сподівалася, що він прийде у себе, заплющувала очі на його “відрядження”. Міла Іванівна замовкла.

-А я і не знала, що він такий негідник.

Навіть коли Аня розповіла.

Микола повернувся надвечір, побачивши зібрані валізи, зажурився.

Він взагалі зовсім не збирався кидати сім’ю.

Просто йому подобалося проводити час із Олександрою, а потім вона дуже недоречно заваrітніла, захотіла сім’ю.

-Ір, може не потрібно всі мости так спалювати, га?

Ми ж разом майже сімнадцять років. Дружина дивилася на нього порожнім поглядом.

-Пізно, Колю, всі мости вже спалені.

Він дивився на неї поглядом побитого собаки, але жоден м’яз у неї на обличчі не здригнувся, а в душі нічого не ворухнулося.

Все перегоріло.