«Випендріжник! Придурок!», ла яв сам себе Олег, зістрибнувши з сходів електрички в сніг по коліно. Зазвичай, продукти бабусі привозили його батьки. Раз в місяць.

На машині. Але батько підвернув ногу, тож продукти завантажили у рюкзак, рюкзак на Олега та відправили у дорогу. Мама вимагала, щоб він одягнув черевики та нормальні шкарпетки

. Але ні. Адже підлітки найрозумніші. Нікого не слухають. Ось і вирушив хлопець у село в кросівках. Дістався до бабусі весь змерзлий. Коли бабуся побачила, у що взутий улюблений онук, жа хнулася.

— Як так можна?! Ти забув, скільки у нас снігу випадає? Як тебе тільки батьки з дому у такому вигляді випустили?

— С-с-втік, — стукаючи зубами зізнався Олег.

— Швидко до грубки! Потім принесла два тази. Одну з холодною водою, другу з теплою.

— Опускай ноги у холодну воду.

Як тільки відчуєш холод, переноси в теплу! Сама принесла чайник із гарячою водою та гірчицю. Як тільки онук переніс ноги в теплу воду, висипала туди гірчицю, і потихеньку почала підливати гарячу воду.

Потім подала онукові гарячий чай із малиною. Олегові стало соро мно. Адже в дитинстві він щоліта пропадав у бабусі. А ставши підлітком, зовсім забув про неї.

— Ба, я до тебе з ночівлею приїхав!

— От і добре, онучечку. Я тобі з ранку твоїх пиріжків напіку.

Відігрівшись, онук попросив у бабусі валянки і пішов нарубати дров. З запасом. Потім завдав бабусі води. Спав «без задніх ніг». Прокинувся опівдні від запаху пиріжків.

Поїв, одягнув пов’язані бабусею за ніч вовняні шкарпетки і збирався додому. — Бабуся, я до тебе тепер часто приїжджатиму, — сказав він на прощання. І дотримав слова.

Здебільшого приїжджав один. Іноді з батьками. І в кожен свій приїзд, чимось та був корисний бабусі. Так тривало три роки, а потім бабусі не ста ло…

Бабусі та дідусі вкладають у онуків усю душу. Напевно, тож малюки тягнуться до них. Ось тільки виростаючи, онуки чомусь охолонюють до людей похилого віку. До пори до часу. Але не всі встигають порадувати старих людей.

КІНЕЦЬ.