Коли ми з Олегом одружувалися, його батьки сказали, що куплять нам квартиру, як тільки оберуть серед варіантів найкращий. Олег дуже зрадів та почав наперед їм дякувати. Але на момент одруження нам не було де жити. Мої батьки увійшли в наше положення та поступилися нам своєю квартирою, самі ж поїхали жити до бабусі та дідуся у село на той час, поки батьки Олега придбають нам квартиру.
Та час йшов і обіцянка свекра та свекрухи так і залишилася обіцянкою.

Олег почав потихеньку розчаровуватися в цій ситуації, сумував. А коли нагадував батькам про покупку квартири або пропонував їм якісь варіанти, то вони увесь час знаходили якісь відговірки: то район поганий, то ця квартира стільки не коштує, то у них немає часу, щоб подивитися цей варіант.

Бабуся та дідусь уже почали нервуватися через цю ситуацію, на старості років вони уже хочуть спокою та тиші. Батьки мої уже теж нервують через цю підвішену ситуацію. А батьки Олега все тягнуть кота за хвіст.

Ось нещодавно взагалі заявили, що квартиру краще куплять молодшому сину, адже нам є де жити, а йому ні.

Після такої заяви терпець моїх батьків не витримав та вони сказали, що повертаються у свій рідний дім. Олег дуже ображений на своїх батьків та нічого не може їм сказати.

В результаті батьки повернулися у свою квартиру, а ми стали винаймати житло, Олег перестав спілкуватися з батьками та вони тепер через мене намагаються до нього достукатися. Хочуть помиритися з ним та не розуміють чому син від них відвернувся.

Ситуація дійсно напружена. Дуже не люблю людей, які не дотримуються своїх обіцянок. Я вважаю, що не потрібно було взагалі нічого говорити з того, що не можна зробити.

КІНЕЦЬ.