Моя колишня свекруха — той ще персонаж. Її часто кидає з крайнощів у крайність, але вона цього не визнає. Каже, що не винна, а просто терези по гороскопу.

Крайнощі були навіть у відносинах між нами. Поки я не стала нареченою її сина, вона всіляко вітала мене, говорила, що її Сашкові дуже зі мною пощастило. Після заручин її начебто підмінили. Здавалося, їй нестерпно навіть дивитись у мій бік.

Я якось підслухала її розмову зі свекром. Вона все скаржилася йому, що не хоче, щоби син йшов з дому. Саша ж у них один, як без нього?

Я була молодою та безмірно наївною. Мені стало її шкода, тому я вирішила все обговорити із чоловіком. Спочатку ми планували винаймати квартиру і жити окремо, без зайвих очей, але я запитала, чи не проти він, якщо спочатку ми поживемо з його батьками. І їм компанію складемо і самі зекономимо, а потім квартиру візьмемо в іпотеку.

Він навіть засяяв. Виявилося, що він і сам хотів це запропонувати, але не знав, як. Боявся, що мене це роздратує.

– Ти найкраща жінка на світі! – захоплено вигукнув він, а я зраділа своїй винахідливості.

Це допомогло налагодити стосунки зі свекрухою. Вона знову стала привітною, як тоді, коли ми познайомилися. Це мене порадувало, адже ніщо не зіпсувало наше весілля та перші місяці подружнього життя.

А потім все знову почало валитися. Їй не подобалося мені буквально все. Якось вона навіть висловлювала Сашкові, що я не поважаю її, бо якось не так зітхнула, коли прийшла з роботи. Чоловік був на моєму боці, але я помічала, що йому це давалося складно.

Відкласти гроші в нас також не виходило. Свекруха то ремонт затіє, то їй захочеться якихось делікатесів, то на дачі треба щось полагодити. А в один момент загорілась ідеєю покупки шуби, але щоб обов’язково син купив. Що вона, не заслужила чи що?

І їй було начхати, що ми відкладали, що я ходила в старому пуховику, який пора вже викинути, що Саші потрібні були черевики. Ні, вона ж мати, їй потрібніше. Гроші свекра вона, здавалося, не сприймала. А він, бачачи її примхи, сам купив їй шубу. Вона була незадоволена, але тему закрила. Навіщо їй дві?

Останньою краплею стало те, що вона вимагає віддавати їй наші зарплати.

– Ви все одно витрачаєте гроші на якусь нісенітницю. От і зібрати не можете, а в мене вони надійніше зберігатимуться.

Я тоді згадала, як у дитинстві забирали подаровані на свята гроші. З майже таким самим формулюванням. Зрозуміло, грошей після цього я не бачила. Не хотілося, щоб таке повторилося у дорослому житті.

Я твердо відмовила свекрусі. Сказала, що я доросла людина і сама вирішуватиму, куди витрачати свої гроші. Тим більше, що я і продукти купувала, і оплачувала частину рахунків за комунальні послуги.

Того вечора був величезний скандал. Ми зі свекрухою кричали одна на одну, а чоловік і свєкор воліли не лізти під гарячу руку. Сашко втрутився, коли я прокричала, що ми завтра з’їдемо. Сказав, що я, як завжди, перебільшую.

Він раніше терпів усі мої заскоки, але більше це не може тривати. За його словами, я була зобов’язана прислухатися до його мами та віддати їй зарплатню.

Я теж не почала мовчати. Висловивши все, що я про них усіх думаю, я зібрала речі та поїхала до мами, а наступного дня подала на розлучення. Може, це й безглуздо, але терпіти цю сімейку в мене більше не було сил.

Якщо чесно, після того, як нас розвели, я відчула себе набагато краще. Я знову була самостійною та незалежною.

Про сім’ю колишнього чоловіка я нічого не чула і не хотіла. Принаймні місяці зо три. А потім на зв’язок вийшла колишня свекруха.

Мене це здивувало, але вирішила її вислухати. Вона спитала, як у мене справи і коли я збираюся повернутися до її сина. Її не бентежило те, що ми вже навіть були у розлученні. З ким не буває?

Я відповіла, що справи у мене чудово, а повертатися до Сашка я не збираюся. Тим більше, що він не горить бажанням повернути мене.

Вона ж наполягала, що йому без мене погано, страждає щодня, тільки про мене й говорить. Сил немає дивитися на його страждання.

Я твердо сказала, що більше не повернусь і скинула виклик. Цей дзвінок здався навіть кумедним.

Але те, що було після нього, було зовсім не веселим. Вона дзвонила мені, писала купу повідомлень, благала повернутися. Казала, що її син зовсім збожеволів, додому притягнув якусь дівчину, сказав, що вона з ними житиме, адже вагітна від нього.

– Та вона аферистка, доню. Правду тобі говорю. Повернися до нього, прошу тебе, бо вона дратує мене більше, ніж ти.

Від таких формулювань хотілося спершу розсміятися, а потім заплакати. Як вона взагалі собі все це уявляла?

Вона навіть намагалася зробити нам з колишнім чоловіком побаченням. Покликала мене поговорити у кафе, а щоб я точно прийшла, пообіцяла відстати від мене після розмови. Я зайшла до кафе, побачила там Сашка, розвернулась і вийшла, зрозумівши, до чого все йде. Але вона свою обіцянку дотримала, більше не лізла до мене.

КІНЕЦЬ.