Я одружена з досить забезпеченим чоловіком. Він утримує повністю нашу сім’ю, і плюс ще є колишня сім’я з дитиною, куди він теж дає чималі гроші.

Колишня дружина – справжня жінка-вамп, постійно все з нього висмоктувала – гроші, подарунки, путівки, при цьому нічого не роблячи натомість. Я повна її протилежність.

Я сіра миша на її тлі. Ніколи нічого не прошу, і все сама для нього роблю, намагаюсь. Завжди працювала та мала свої гроші. Зараз я в декреті і залишилася повністю без власних коштів.

І чоловік навіть не думає мені давати особисті кишенькові гроші.  Тільки якщо за фактом. Наприклад, потрібен мені манікюр іноді-дає рівно на манікюр і не копійкою більше.

Нічого мені купувати не хоче з одягу та інших потрібних речей. Я гуляю з дитиною без копійки у кишені.

Тобто якщо дитина просить несподівано морозиво, я навіть це банально не можу купити. Зате колишня дружина продовжує тягнути з нього гроші тільки.

А я так не вмію вимагати. Збиралася зараз вийти на роботу, тому що дитині пора до саду, сподівалася, що проблема моя вирішиться, але тут несподівано знову дізналася, що чекаю другу дитину, знову декрет.

У мене постійно нерви з цього приводу, що ще як мінімум 3 роки продовжуватиметься ця «золота клітка».

Так ще до всього, вчора дізналася, що його колишня дружина тепер здаватиме в оренду їхню спільну квартиру, яку він їм залишив, а сама житиме у нового чоловіка.

І він не проти цього. Тобто, вона продовжує використовувати його засоби для себе.

До речі, він собі теж ні в чому не відмовляє — ходить у бари з друзями, постійно купує собі нові речі, і живе в своє задоволення. Я не можу нікуди сходити з подругами, не можу собі нічого купити.

Я перестала почуватися жінкою. А він просто каже: “у тебе все є, що тобі ще треба?”

До речі, навіть дитині вкотре купує все неохоче, я мало не змушую його. А якщо я починаю просити на конкретні речі, він починає лаятись, що я постійно в нього клянчу гроші, і просто не дає.

Я страшенно втомилася від цієї ситуації та не знаю що робити. Начебто і любить мене, в будинку все є, але я як у клітці.

КІНЕЦЬ.