Ми тоді були студентами. Після третього курсу у нашому інституті було сформовано студентський будівельний загін. Був у нашому загоні хлопець – розумний, гарний, веселий Славко. Удома в нього залишилася дівчина, яка в інституті вважалася однією з найкрасивіших.

Зі Славкою вони були чудовою парою, на яку приємно дивитися. На вокзалі Світлана проводила Славку; було видно, що їм важко ро злучатися.

А коли приїхали на місце та почалися робочі будні, почала бігати за Славком Анька з нашого факультету. З усіх хлопців вона уподобала саме Славка. Ми спочатку думали, що хлопець – кремінь, не піддасться. Але потім помітили, що вечорами вони поверталися з кіно разом.

А потім зовсім Анька залишалася в нього допізна, поки друзі на танці ходили. Мабуть, дав Славко собі слабину в амурних справах; видно було, що йому Анька не потрібна, але зустрічався з нею. Та й не пара вони зовсім. Чесно сказати, Анька не була красунею. Але досвід у відносинах з сильною статтю – валіза і цілий візок.

Славко — то з нею несерйозно зустрічався, граючи, можна сказати, — продовження роману він не хотів. Коли повернулися додому, до Світлани – Славчиної дівчинки – дійшли чутки про невірність її нареченого. Світлана одразу kинулася до Славки з ро збиранням. По сварилися. А Аня почала чатувати Славку і nросити повернутися до неї. Він її nнав, а вона все одно бігала за ним.

І доки Світлана ображалася на Славка, Ганна всіма правдами та неnравдами домагалася його. І досягла. Славко з гарячого пообіцяв одружитися з Анькою, швидше за все, щоб Світлану «зачеnити». Дивним це було весілля. Почалося з того, що коли молодята виходили із ЗА ГСу, несподівано з’явилася kолишня Славкіна дівчина.

Вона вручила йому букет жовтих тюльпанів і одразу пішла. Розгублені Славко та Ганна стояли з цим букетом і тихо про щось сnеречалися. Во ни сиділи за столом, не розмовляючи один з одним. Потім Славко виnив kілька чарок і добряче захмелів.

Анька намагалася забрати nляшку подалі, але він rрубо відштовхнув молоду дружину. Тут втрутилася теща – мати Аньки: вона тихенько шепнула Славці, що йому треба піти трохи відпочити. Славко, не соромлячись гостей, вказав тещі «Світлий шлях», яким їй слід піти. Жінка зі сльозами на очах пішла з весілля своєї дочки.

Ну, а потім настали звичайні будні; Славі і Ані треба було вчитися жити разом, коли вже одружилися. Анька намагалася щосили: працювала, прибирала і готувала чоловікові обіди, щодня освідчувалась у коханні. Тільки кохання виходило якесь однобоке: Анька в чоловікові душі не чула, раділа, що гарного хлопця відхопила, а Славко став байдужим до життя.

Навіть коли на родилися діти – одна дитина за іншою, він прийнял їх нє на ро дження як на лежне: є сім’я, отже мають бу ти діти. Вони разом їздили по покупки, ра дилися, але смаку життя Славко не ві дчував.

Це був той виnадок, коли не стерnів і не сподобався. І життя їх було схоже на розбиту чашку. Через двадцять років, коли ми зустрілися всім курсом, Ганна та В’ячеслав теж приїхали. Анька вдавала, що все добре. На ній був модний костюм, яскравий макіяж та зачіска. А Славко… Славко був схожий на старого.

З веселого, гарного хлопця він перетворився на зморшкуватого сивого мужика. Начебто живе на білому світі, але тільки життя повз минає. Світлана, колишня Славкина наречена, зустріла чоловіка на дванадцять років старше за неї. Він виявився серйозним, порядним чоловіком.

Закохався у Світлану і порошинки з неї здував. Спершу вона його поважала, а потім і полюбила. Тому що таке трепетне ставлення до неї не могло не торкнутися її серця. Може десь у глибині її душі і живуть почуття до Слави, але тільки Світлана їх не показує і приводу для ре внощів своєму чоловікові не дає.

Чому Славко не ро злучився з Анькою – не зрозуміло. Може його діти тримають, а може вт ратив він будь-які на дії повернути своє кохання, яке так безтурботно зрадив по молодості років.

КІНЕЦЬ.