Колишній чоловік на мене образився і перестав бачитися з дітьми. Ми з чоловіком у розлученні вже 3 роки. Є спільні малі діти. Синові 7, а дочці 5 років.

У шлюбі ми нажили велику простору квартиру, машину, дачу. Все, окрім машини, він залишив нам із дітьми. Спілкувався, регулярно приходив, допомагав із будь-яких питань, у тому числі й грошима. До розлучення привела його зрада. І хоча образа в мене була на нього велика, розійтися ми змогли мирно. Він почав жити з тією жінкою, а я вийшла на роботу в розлученому стані з дітьми.

До певного часу все було добре. На аліменти я не подавала, була усна домовленість. Він купував дітям все, що потрібно, і так грошей давав, скільки попрошу.

Бувало зовсім нічого не давав, бо були проблеми на роботі і з житлом. Я нормально до цього ставилася, все-таки як людина він був непоганий. Забирав дітей із саду та школи, гуляв, ніколи не відмовляв мені у допомозі. Але через рік наші зустрічі стали відбуватися дедалі рідше.

Я зустріла чоловіка. Ми стали жити разом та мого колишнього чоловіка це не влаштовувало. Він йому категорично не подобався. Не подобалося, що він живе у квартирі, на яку ми обидва заробляли, що діти до нього можуть звикнути. Загалом стали лаятися.

Дійшло до того, що він зовсім перестав бачитися з дітьми, мотивуючи це тим, що він тепер має нового батька, а він їм не потрібен. Розмовляти з цієї теми він відмовлявся.

Гроші став платити зовсім малі, і мені довелося подати на аліменти. Борг списувався за останні 3 роки. Колишній чоловік як із ланцюга зірвався, звинувачував мене у всьому. Говорив, що йому нема на що тепер жити, що мені потрібні тільки гроші, що я зіпсувала йому життя, загнавши в борги на кілька років.

На мої питання про те, чим я повинна годувати і на що утримувати наших дітей відповідав, що й так віддає мені практично всі свої доходи. Ніби й справді не розумів, як цього мало. І тепер, ніби караючи мене, він зовсім перестав виходити на зв’язок, змінив номер телефону та адресу.

Я кілька разів дзвонила йому на роботу, але там навіть відмовляються покликати його, знаючи, хто дзвонить. Діти нудьгують, питають, де тато. А я не знаю, що відповісти. Тепер жалкую, що це зробила. Виходить, заради грошей позбавила дітей хорошого батька. І як раніше допомагати та водити їх по гуртках та садочкам ніхто не буде. Мій новий чоловік відмовляється приймати на себе таку відповідальність, але й забирати у приставів виконавчий лист для мене не є вихід.

КІНЕЦЬ.