Колишній чоловік істерить на те, що він не хоче, щоб наш син жив з моїм новим чоловіком. Нібито він не потерпить, щоб його сина виховував якийсь чужий дядько. Але й до себе забирати сина не хоче, адже у нього нова вагітна дружина. Заявив, що якщо я мати, то маю повністю віддатися вихованню дитини, а не особисте життя налагоджувати.

Як мені довелося вийти свого часу заміж за цього персонажа, досі не розумію. Не виключаю гіпноз, бо це явно було якесь божевілля. З перших днів усе йшло якось навперейми. Якби не вмовляння моєї мами та свекрухи, то тих двох років ми б точно не прожили.

Зараз той шлюб мені згадується як якась побутова трагікомедія. З хорошого в мене з тих часів залишився тільки син і непрошуваний оптимізм. Синові зараз майже шість років батько іноді удостоює своєю присутністю, але скоро, я так думаю, все закінчиться, тому що його нова дружина чекає дитину, а колишній чоловік багатозадачністю ніколи не відрізнявся.

Мені від нього навіть аліменти не потрібні, він щось там періодично платить, але сама я з нього нічого не прошу. Зайвий раз із цим скандальним громадянином спілкуватися не хочеться від слова зовсім. Навіть коли вона з дитиною бачиться, то забирає її від своєї мами, з якою ми нормально спілкуємося і яка бачиться з онуком набагато частіше за рідного батька.

У розлученні ми вже близько п’яти років, мозок він мені спочатку виносив від щирого серця. Всім хотів довести, який він золотий і дбайливий батько, але вибрав для цього дуже дивний спосіб – лаятися зі мною з приводу і заперечувати будь-яку мою дію. Не так одягла дитину, зовсім не займаюся і так далі. Коли запитувалося, що ж він собі його по суду не забрав, раз я така погана, то витріщав очі і видавав “так ти ж мати, хто мені дитину віддасть”. Логіка вбивча.

Потім у нього почалося своє життя і його старанність у вихованні сина і мене зводилося до рідкісних чергових скандалів. Там з’явилася одна жінка, потім інша, а потім він і до РАЦСу добрів, хоча при розлученні плювався і зарікався. Але мені було байдуже, всі ці новини мені розповідала свекруха, коли приходила до онука чи я його приводила до неї. Навіщо мені була ця інформація, досі не знаю, але звіт надавали мені регулярно.

Я знову в ярмо не поспішала. Вийшла на роботу, дякую знову ж таки мамі та свекрусі, які були у мене командою рятувальників із сином, почала знову цікавитися життям, звикати до свободи. Та й побутових проблем вистачало, тож кидатися на пошуки чоловіків я не прагнула.

Все вийшло трохи більше року тому само собою на дні народження подруги. Там я познайомилася з молодим чоловіком, з яким спочатку мило гуляли парком разом з моїм сином, потім він став у мене залишатися, а потім ми з’їхалися остаточно. Він зробив мені пропозицію руки та серця, через місяць у нас весілля, заяву вже написали.

З сином мій наречений порозумівся. Дитина в мене не конфліктна і товариська, тому цілком нормально прийняла нову людину. Татом я його називати не змушувала, бо тато у сина вже є. Таємниці наших відносин з ним я не робила, але й особливо афішувати не хотіла, щастя любить тишу.

Але в розмовах сина ім’я мого нареченого миготіло часто, бо часу разом вони проводили достатньо, грали, гуляли, читали, щось майстрували. Колишній чоловік спочатку не звертав уваги, але якось вирішив дізнатися, що це за такий часто згадуваний дядько, а син без задньої думки і видав, що це мамин наречений.

Того ж дня колишній прискакав до мене на роботу. Випинав груди і вимагав, щоб поряд з його сином не ошивались всякі сумнівні дядьки, бо дитина має батька. Дуже епізодично, але має.

Я відповіла, що дядько не сумнівний, а мій наречений і майже чоловік. З сином вони ладнають, у батька він йому не набивається, тому переживати нема про що. Але колишній вважав інакше, наполягаючи, щоб дитині не забивали голову та убезпечили від спілкування з моїми мужиками.

Мене розмова почала розважати, я запитала, чи це не означає, що він хоче забрати сина до себе. Там сумнівних дядьків немає, тільки перевірена тітка. Колишній витріщив на мене очі і сказав, що не може забрати до себе, бо його дружина чекає на дитину.

– Ну, і який тоді у нас вихід?

– Ти маєш вигнати цього мужика, у сина є батько, цього достатньо. А чужим мужикам виховувати його я не дозволю.

Простий, як п’ять копійок – вигнати. Чому він має право заводити нову сімʼю, а я ні? І дуже мені цікаво, як це спробує щось там “не дозволити”.

КІНЕЦЬ.