Всі 7 років свого шлюбу моя подруга Світлана з чоловіком живе в квартирі своєї рідної мами.

Мама її живе окремо від неї, в іншій своїй квартирі.

І все одно вони не можуть знайти спільної мови між собою.

У мами Світлани свій ключ від квартири де донька її з чоловіком живуть, вона приходить до них з постійними перевірками, дуже часто за безлад, перекладає усі їхні речі по своєму розумінню так, що донька потім нічого не може знайти.

А головне – дорікає цією квартирою просто постійно, кожного дня вона згадує про це.

Мало не кланятися діти їй мають за те, що живуть на її території, хоча з дитинства мама Ніні говорила лиш про те, що ця квартира буде належати її..

У Світлани і її чоловіка Романа – 5-річна дочка, не зовсім здорова, тому Світлана сидить з нею вдома і займається дитиною.

Роман один на всіх працює.

Так склалося, що велику долю відповідальності батько взяв на себе.

Зарплата у Романа не дуже велика, як на сьогоднішній день, але їм цілком вистачає на життя – за рахунок того, що житло все-таки своє вони мають, і не треба платити ні за кредит, ні за оренду квартири великі кошти.

Одна неприємність – постійні непорозуміння з рідною мамою Світлани, на яку офіційно оформлена квартира у якій живуть її донька з зятем.

– Ключ забрати ми не можемо у моєї мами, звісно, і це зрозуміло, попросити не приходити – теж якось зовсім негарно! – розводить руками сумно Світлана. – Мама тут господиня і це зрозуміло, адже це повністю її власність. Ось і господарює на свій лад у цій квартирі так, як їй того самій хочеться.

Пів року тому Світлана сказала – все, що більше вона мовчати не хоче навіть своїй рідній матері за квартиру, бо така ситуація їй вже дуже набридла.

Моя подруга відразу стала збирати речі і сказала, що будуть з’їжджати з цієї квартири.

Справа в тому, що приблизно через рік після їх з Романом весілля молодий чоловік отримав у спадок від свого батька цілком хорошу двокімнатну квартиру – правда, в спальному районі їхнього міста, але все ж.

Мати Романа запропонувала цю квартиру здати в оренду, оскільки переїжджати в неї Роман зі своєю сім’єю не хотіли, адже там його робота і їх поліклініка.

Тому ідею про здачу нової власності в оренду підтримали.

Мати Романа сама ж цим і зайнялася досить активно: вона пенсіонерка, постійно сидить вдома, причому, ще не стара людина ще, сил і часу у неї багато.

Сама Світлана лише тоді стала мамою, Роман працював і теж не дуже хотів вирішувати якісь ще справи, тому вони тільки раді були, що мати Романа взяла цю роботу на себе, швидко приступила до діла.

Мама Романа всім зайнялася сама: квартиру відмила, прибрала там все зайве, привела в порядок, десь підклеїла старі шпалери, десь підмалювала щось фарбою, привезла якісь меблі, які люди віддавали просто так – вельми, до речі, непогані вони виявилися, якщо дивитися на все цілком.

Свекруха моєї подруги відразу знайшла квартирантів і здала квартиру в оренду за досить таки непоганою для того району ціною.

Ну і якось вже так повелося, що орендарі з усіх питань дзвонили лише їй, проблеми вирішувала вона, і гроші теж стала забирати собі – ніби як прибавку до пенсії.

Час від часу, звичайно, у самої Світлани були думки про те, що бабусі “дуже жирно” і це зовсім неправильно якось.

Ні, ну пенсія непогана у неї, плюс гроші від здачі двокімнатної квартири в столиці в оренду, теж не п’ять копійок.

Виходить такий дохід на неї одну людину, який вони в своїй родині на кожного зовсім не мають на цей час.

Все-таки, досить таки часто думала Світлана, бабуся могла б і ділитися з ними грошима – квартира ж не її, до того ж у сина недужа дитина, рідна внучка її, якій потрібе6н кращий догляд, фрукти та овочі.

Гроші б точно зайвими не були, вже Світлана постаралася б знайти їм застосування.

Але Роман тільки махав рукою на це все і на погляд своєї дружини на цю ситуацію: мати, он, за квартирантами стежить, і квартплату платить сама теж, і все там лагодить своїми силами і за свої гроші – ти будеш цим займатися сама?

Ні? Ну ось.

Нехай отримує гроші мама тоді, на пенсію зараз прожити одну непросто.

Тим більше, живе вона досить таки скромно, гроші збирає, трохи, можливо, відкладає на майбутнє.

І, якщо раптом щось, напевно прийде на допомогу в потрібний і складний час.

А нещодавно, посперечавшись зі своєю рідною мамою, Світлана відразу вмовила свого чоловіка – будемо переїжджати в твоє житло, і крапка.

Ти сам бачиш, тут непросто живеться.

Саме час сказати моїй мамі спасибі за прихисток і трошки посунути твою, нам там буде простіше і місця більше.

Сказали матері Романа.

Вона дуже здивувалася, тягне час.

Спочатку говорила, що мешканці ще цей місяць поживуть, потім з’їдуть, коли знайдуть собі нове житло.

Згодом таки з’ясувалося, що вони попросили дозволу затриматися ще на один місяць, і ось вже місяць скоро добігатиме кінця, а свекруха веде мову про те, що не може ось так попросити людей, щоб вони залишили квартиру, коли вони собі ще не знайшли нове житло, не по-людськи якось виходить зовсім.

Гроші, до речі, за квартиру вона все так само і продовжує отримувати лише одна.

Роман зараз лише зітхає і відводить очі.

Ставити питання серйозно, їхати самим просити з’їжджати квартирантів і заїжджати жити в своє власне житло?

Але тепер свекруха Світлани відразу образиться.

Як правильно зараз вчинити сім’ї? Складається враження, що мама просто звикла до грошей і відмовитися від них їй дуже важко.

Ну як бути тут?

КІНЕЦЬ.