Мої батьки завжди жили на відстані, залишаючи мене з бабусею та дідусем у дитинстві через їхню велику зайнятість на роботі. Попри те, що вони не відчували фінансових труднощів, вони надавали перевагу своїй кар’єрі, а не проведенню часу зі мною.

Як наслідок, у мене сформувався набагато тісніший зв’язок з бабусею та дідусем, які підтримували та заохочували мене протягом усього мого життя.

Коли я досягла повноліття, я успадкувала дві квартири, що дало мені можливість заявити про себе батькам. Я продала квартири, а на отримані кошти купила житло в місті, де навчалася в університеті.

Протягом усього мого академічного шляху батьки залишалися для мене чужими, і я звик до їхньої відсутності в моєму житті.

На жаль, мої бабуся і дідусь п0мерли під час мого навчання, через що я відчув ще більшу відірваність від батьків. Я відчував, що вони не зробили великого внеску в моє виховання і в моє життя в цілому.

Не маючи значущих стосунків, мені було важко знаходити час для них, так само як і їм було важко знаходити час для мене, коли я був молодшим.

Коли вони висловили своє розчарування тим, що не отримали частку грошей від продажу квартир, я не відчував себе зобов’язаним їм щось давати. На мою думку, вони не були поруч зі мною у критичні моменти мого життя, а тепер я ставлю на перше місце власні потреби.

Їхні скарги на те, що я не маю на них часу, залишалися поза увагою, оскільки я навчилася ставити на перше місце роботу і власний добробут, так само як і вони, коли я була дитиною.

Моя відповідь на їхні скарги була простою: “У мене немає часу, я на роботі”. Я вважала, що вони, як ніхто інший, повинні розуміти, які вимоги робота може поставити перед людиною, оскільки це була реальність, яку вони давно обрали для себе.

Моє рішення зосередитися на власному житті та цілях було способом впоратися з їхньою відсутністю і поставити на перше місце власне щастя та самореалізацію.

КІНЕЦЬ.