Аліна все в будинку перерила, але не могла знайти обручку, яку колись подарував їй чоловік на день наро дження. Кільце було зо лоте, досить доpоге, тому вона зовсім не хотіла його втратити.

-Юро, Ти кільце з мого ящика з прикрасами не брав? – причепилася вона до чоловіка.

Юрій намагався пояснити, що нічого не чіпав, але дружина не вірила.

– Ну, а хто ще міг взяти мої речі? – допитувалася жінка. В результаті черга дійшла і до маленького Михайла, який як ні в чому не бувало сидів у кутку і грав у машини.

– Мишко, ти мамине кільце не бачив?

– Запитав батько – Зо лоте?

Батьки переглянуся та кивнули.

-Бачив, це я його взяв.

-Навіщо?

-Це секрет, але я можу вам розповісти.

-Розкажи!

-До нас у садок прийшла нова дівчинка, вона просто неймовірно красива!

Я хочу з нею одружитися!

Зроблю їй завтра пропозицію! Батьки посміхнулися.

-Це кільце їй буде велике, давай kупимо їй відповідне за розміром, добре?

Мишко неохоче, але погодився. Батьки поставилися до його захоплення з гумором, kупили наступного дня дитяче колечко для його коханої .

Відтоди минуло двадцять років. Мишко привів у будинок наречену, щоб познайомити з батьками.

-Мам, тату, пам’ятаєте Олю з нашого дитячого садка?

КІНЕЦЬ.