Це було приблизно десять років тому. На той час не було телефонів, а ті, що були, мали камери з максимальною роздільною здатністю 0,3 мегапікселя. Тоді я був студентом універсітету. Я не міг дозволити собі винаймати квартиру, тому мені довелося жити в гуртожитку, бо моя сім’я була небаrатою.

Серед хлопців усі були добрими, і ніхто нікому не докучав. Один із сусідів був змушений піти після неприємного інциденту. За кілька днів до нас підселили нову людину.

Це була найнепривітніша людина з усіх, з ким я коли-небудь стикався. Він ні з ким не спілкувався. Однак він мав своїх друзів. Після його переїзду у всіх на поверсі почали пропадати речі.

Звичайно, ми відразу ж припустили, що тут замішаний новачок. Але в нас не було жодних доказів, а звинувачувати людину без доказів не можна. Ми почали його переслідувати, уважно стежили за ним, за кожним його кроком. Результатів не було. Як і раніше, речі пропадали.

А через час усе закінчилося. Цілком несподівано, як для злодія, так і для нас. Оскільки в той день була лише одна лекція, я прийшов до гуртожитку раніше і виявив на столі у своїй кімнаті фотоальбом (на той час вони були актуальними). Коли я відкрив цей альбом, там на фото мій сусід та його друзі були у нашому одязі, позували.

Я відразу звернувся до керівництва з усіма фактами. Його вигнали із гуртожитку, виключили, а потім дали умовку. Як хтось міг бути таким огидним, не можу зрозуміти ніяк. Дурниця якась. Навіщо так сильно тупити, якщо крадеш?

КІНЕЦЬ.