Шість років тому я вийшла заміж, і оскільки житла свого у нас із чоловіком не було, а я вже чекала дитину, довелося жити з моїми батьками. З нами жила ще моя старша сестра, незаміжня, і саме в цьому вона звинувачувала мене.

Вона казала, що я не повинна була виходити заміж, доки не вийде вона, це якесь народне повір’я, в яке вони свято з мамою вірять. Стосунки встановилися, більш ніж натягнуті, батьки не могли мені пробачити, що я повідомила про появу дитини через три місяці після весілля, і нібито цим зганьбила їх і сестру перед усіма знайомими та родичами.

Коли з’явилася дочка, краще не стало, сестра скаржилася, що не висипається, а їй цілий день працювати, мама сердилась, що мій чоловік мало уваги приділяє дитині, один тільки тато дуже полюбив онуку і весь вільний час проводив з нею, чим дуже полегшував мені життя.

Оскільки я була вдома, то вся домашня робота була на мені. Усі хотіли приходити ввечері на все готове, а те, що у мене маленька дитина, ніхто не розумів, у тому числі й мій чоловік.

Мені це все набридло, почалися сварки з мамою та сестрою, ми почали харчуватися окремо та встановили графік прибирання, але стало ще гірше. Сестра казала, що це несправедливо, бо вона сама, а нас троє.

Чоловік запропонував переїхати до його матері, хоча одразу попередив, що там будуть свої проблеми, сказав, що у свекрухи характер не цукор. Але я погодилася, мені хотілося виїхати звідси хоч кудись, змінити обстановку.

Спочатку все було більш-менш нормально, але потім свекруха почала робити зауваження щодо харчування її сина, вважала, що я погано готую і він ходить напівголодний. Потім почала втручатися у виховання дочки, почалися сварки.

Так ми прожили два роки, їхати було нікуди, а платити за орендовану квартиру нам не хотілося, збирали на своє житло.
Зараз ми живемо окремо, намагаюся якнайменше спілкуватися і зі своїми батьками, і зі свекрухою, і знову я погана для всіх, не хочу спілкуватися.

Сестра вийшла заміж, дуже змінилася, хоче налагодити зі мною колишні стосунки, щоб показати чоловікові та його рідні, що у нас нормальна родина. Мої батьки просять привозити онуку, яка стала раптом для них дуже рідною та бажаною.

Але я не можу забути того ставлення до мене, яке отруювало моє життя і змусило терпіти свекруху цілих два роки і підлаштовуватися під неї. Як вважаєте, чи правильно я все роблю?

КІНЕЦЬ.