Зі своєю дружиною Оленою я жив у згоді, принаймні мені так здавалося. У нас був маленький синочок, я хотів ще більше дітей. Дуже мріяв про доньку.

Але дружина якось думку про дітей не підтримувала. Потім я почав помічати, що моя дружина почала віддалятися від мене. Для мене це було незрозуміло.

Навіть дійшло до того, що вона спала на кухні, а я один у кімнаті. Вони це пояснювала тим, що їй нібито погано, болить голова. Я не розумів, чим я їй у ліжку заважав.

Коли розповів про свої підозри друзям, то всі вони як один заявили, що в неї хтось є. Інакше вона б не стала так поводитися, тим більше лягати зі мною в одне ліжко відмовляється.

Я вирішив прямо спитати у дружини, хоч мені й не хотілося вірити в правду. Вона нічого не відповіла, тільки почала збирати свої речі. Вона втеkла від мене, кинула з дитиною на руках.

Я не розумів, як вона могла так вчинити. Гаразд наші з нею стосунки, але ж стра ждає наша дитина, яка сумує за мамою. Вона ніби взагалі не думала про сина. Мені було тяжко морально, синові теж.

Але ми звикли, зрештою минуло три роки. Син уже пішов до школи, я звик до такого життя. Поки що іншої жінки я не шукав, бо весь час присвячував дитині, ми багато подорожували, наповнювали наше життя емоціями.

І ось одного разу в двері постукали. Це виявилася моя колишня дружина. Вона виглядала ще краще, ніж три роки тому. Вона тихо увійшла до квартири, обійняла сина, почала просити у нього вибачення. Але хлопчик більше не сприймав її як рідну матір, став від неї відходити.

Колишня дружина просила повернути їй дитину. Я ради справедливості відпустив сина з нею, дуже тяжко мені було. Я не хотів жити без свого сина, хотів повернути хлопчика назад. Але за два дні син сам приїхав до мене. Сказав, що спілкуватись із мамою буде, але жити залишиться назавжди зі мною.

КІНЕЦЬ.