З Інною я познайомився ще коли ми були студентами. При першій зустрічі і знайомстві я собі чітко усвідомив, що вона стане моєю жінкою всього життя. До дівчини я довго залицявся, і врешті отримав те, що хотів – ми одружились після отримання дипломів. У щасливому шлюбі ми прожили лише п’ять років.

Коли стосунки дещо охололи, то саме тоді у нашому офісі з’явилась нова співробітниця. От у неї я і закохався, сам того не тямлячи.

Я ніколи не міг повірити, що так легко можу втратити здоровий глузд. Довго я не міг розібратись у собі та нарешті вирішити, як жити і вчиняти далі. Та потім зрозумів, що вибір тут лежить на поверхні.

В той самий вечір після роботи я про все чесно розповів Інні. Я намагався не дурити її, тому й сам зізнався у тому, що покохав іншу. Коли ми подали на розлучення, то всі друзі крутили пальцями біля скроні. Вони стверджували, що я справжній бовдур, якщо кидаю таку прекрасну жінку. Я розумів це все і дійсно захоплювався Інною, але ж серцю не накажеш, воно тягнуло мене до Вікторії.

Після розлучення ми таки стали спілкуватись більше і Віка зізналась мені, що почуття взаємні. І ось через деякий час ми одружились і народили доньку. Та тут у житті почалась якась чорна смуга. Наша маленька захворіла. Коли ми відвезли її до лікарні, то я зустрів знайоме обличчя, колишню дружину. Вона працювала там лікарем, тож я благав її спасти нашу дівчинку і вона дійсно зробила усе, що тільки змогла.

Та й не тільки професійно, а чисто по-людськи Інна підтримала нашу сім’ю. З Вікою вони навіть подружились. Коли Софійка одужала, то Вікторія навіть запросила Інну хрестити її.

Тоді мені ще стало відомо, що колишня також час дарма не втрачала, уже знайшла собі іншого чоловіка та прекрасно з ним живе. Їхньому сину на декілька місяців більше, ніж нашій дочці. Ось так неочікувано ми і стали товаришувати сім’ями.

І ви не повірите. Минав час, діти наші росли разом, дружили, а після закінчення університету і взагалі повідомили, що планують подавати заяву до РАГСу. Такого повороту подій я ніяк не очікував. А якби мені про це сказали двадцять п’ять років тому, то і взагалі подумав би, що зійшов з розуму.

Ось такі інколи цікаві пригоди готує для нас доля.

КІНЕЦЬ.