Виростила двох дітей, але залишилася одна у свої шістдесят п’ять років. Господарство у мене велике, город є пристойний, де все своє росте, кози, корови, курочки.

Все своє, домашнє. Тільки сил стежити за цим уже немає, стара стала, ноги бо лять. Воно й зрозуміло. Все своє життя працювала не покладаючи рук, щоб мої діти нічого не потребували!

Вийшла заміж наївною дівкою за сільського жіночого угодника. А він пірнув через кілька років до багатої kоханки в місто, залишив мене і двох дітей.

Бог йому милував гарне обличчя, а совість забув. Аліменти він не платив, мене не відвідував, просто забув! Ось і довелося мені самій з усім розумітися.

У мене з батьків у живих тільки тато був. А я молодша у сім’ї. Пенсіонер мені допомогти не міг. Я і на сусідській фермі працювала, і своє господарство розвивала, змогла дітям профінансувати навчання у місті.

А ті, судячи з усього, у батька пішли, бо як дісталися міста, так і забули рідну матір та село.

Дзвонять у найкращому разі кілька разів на рік. Самотньо мені, складно, але гордість не дозволяла висловити їм усі свої почуття. Я вихід знайшла інший, прийняла си ротку Юлю.

Їй двадцять, лишилася одна рік тому, батьки внаслідок неща сного випадку заrинули. Дівчина вона гарна та працьовита.

Я їй половину моєї пенсії даю, а вона стежить за господарством. Коли діти довідалися, подзвонили мені з претензіями, наговорили брутальностей. А я після цього вирішила, що все своє майно Юлі залишу.