Коли я закінчувала одинадцятий клас, мої батьки вирішили, що я неодмінно маю вступити до університету, розташованого в іншому місті, за вісімсот кілометрів від мого будинку. Тому що він вважався найкращим та перспективним. І мамі з татом зовсім не було важливо, хочу я цього чи ні.

На той момент я зустрічалася з хлопцем, на ім’я Сашко. Дружити ми почали, коли я навчалася у дев’ятому класі. Він був старший за мене на чотири роки та вчився у місцевому технікумі.

Ми планували, що після того, як я закінчу школу і вступлю до місцевого університету, ми винайматимемо житло та будемо жити разом. Я розуміла, що мої батьки будуть проти цього, адже для них насамперед було важливо моє навчання та подальше життя.

Коли вони дізналися про мої плани, то суворо заборонили мені спілкуватися і бачитися з Сашком. Батьки вважали, що через нього я можу залишитись без гарної освіти та надалі без перспективної роботи. Їм було зовсім начхати на мої почуття та бажання.

– Яке майбутнє на тебе чекає? – обурено запитав у мене тато, коли в черговий раз у нас зайшла розмова про навчання та переїзд. –

Ну, залишишся ти тут, а далі що? Весілля, діти, будинок, побут – так і пройде все твоє життя. Ось побачиш, ти нам потім ще й дякувати будеш.

– Не хочу я нікуди їхати! – Кричала я у відповідь. – Чому ви за мене вирішуєте, що мені робити, де жити та навчатися, з ким зустрічатися?!

-Тому, що ми хочемо для тебе тільки найкращого, – втрутилася мама. – Ну як ти не зрозумієш, з твоїм Сашком у тебе все одно нічого не вийде, розбіжитесь через пів року. От побачиш, усе так і буде.

– Це не так, – не здавалася я, – ми кохаємо один одного та хочемо одружитися.

– Якщо твій Сашко, так сильно тебе кохає, як ти кажеш, то неодмінно дочекається, коли ти закінчиш навчання, – сказав тато.

– Та як ви не розумієте, – не могла заспокоїтись я, – я не хочу звідси нікуди їхати!

– Припини негайно! – почав сердитися тато. – Ми з мамою вже все вирішили, і це не обговорюється. Вивчишся, а потім роби що хочеш.

Мені хотілося плакати від безсилля. Як пояснити батькам, що я вже доросла людина і маю право сама вирішувати та робити свій вибір.
– Я нікуди не поїду, – сказала я твердим впевненим голосом, – що хочете робіть, але вам не вдасться мене змусити.

– Добре, – тремтячим від злості голосом відповів тато, – ти можеш залишитися, жити разом зі своїм Сашком, вчитися де тобі заманеться. Але запам’ятай, про нас з мамою ти можеш тоді забути назавжди! Жодної допомоги та підтримки від нас не чекай!

Ось так, шляхом психологічних маніпуляцій, мої батьки досягли чого прагнули. Попри всі конфлікти та сперечання, я дуже любила своїх маму та тата і не уявляла, що буде, якщо вони зникнуть із мого життя.

Я не знала, як сказати про це Сашкові. Мені важко було прийняти той факт, що я поїду, а він залишиться тут. Дочекається він мене чи ні? Я не хотіла ставити жодних умов, а також годувати обіцянками та надіями. Тому, добре подумавши, я вирішила поїхати мовчки, не прощаючись. Якщо судилося, то життя неодмінно зведе нас знову. Але цього не сталося.

Через багато років, згадуючи цю історію, я дякую своїм батькам за те, що не дали мені зробити найбільшу дурницю в моєму житті.

З Сашком ми більше ніколи не зустрічалися. Краєм вуха я чула, що сім’ю він так і не створив, а натомість веде розгульний спосіб життя, розважаючись і пропиваючи всі гроші своїх батьків.

Я ж, закінчила навчання, влаштувалась на хорошу роботу, вийшла заміж, з’явилися діти та була щаслива.

Не хочу навіть думати про те, як би склалося моє життя, якби тоді я не послухалася своїх батьків і, попри всі заборони, залишилася в рідному місті разом із Сашком. Іноді треба прислухатися до батьків, вони нам бажають кращої долі.

КІНЕЦЬ.