Коли Я Забuрала Свою Стару Маму До Себе, Мені Здавалося, Що Буде Дуже Важkо. Але Реа Льність Виявилася Зовсім Іншою.

 

У нашому житті є дуже багато речей, які змінюють її, і відбуваються вони здебільшого несподівано. Так було і в мене. Я вже багато років живу сама в місті. Моя мама залишилася на селі. Все було добре в нашій сім’ї, доки вони жили з татом разом. А потім його не стало.

Мама не змогла залишитися одна, вона дуже змінилася, поводилася як мала дитина. Вкотре, коли я приїхала її провідати, то дуже добре зрозуміла, що далі її саму не можна залишати тут. Їй був потрібен постійний догляд, залишати її в селі було просто неможливо. Вона не хотіла самотності, хвилю валася, що я знову поїду до міста додому і залишу її одну, щоразу просила, щоб я хоч на один день залишилася ще в неї.

Тому для себе я добре вирішила – я забираю матір до себе у місто назавжди. Мамочка моя запакувала у свій єдиний вузол власну подушку та нове ліжко, яке я їй ще давно подарувала; вона її чомусь берегла. Я не заперечувала. Нехай бере, що вважає за потрібне. Можливо, це її улюблені речі. А можливо, звичка спати у своїх речах. Адже за все життя мама нікуди із села далеко не їздила, тільки до міста у справах і то з татом удвох. Вона жила тихим життям. Їй уже за 80 років. Коли вона переступає через невеликий поріг, то тримається за одвірок.

Ще тужить по своєму селу, будинку, адже там залишилося все її життя, але коли я сідаю поряд з нею – мама стає радіснішою. А ще матуся любить тишу. Часто любить у своїй кімнаті та читає молитви. Майже два тижні мама живу в мене, трохи звикла, їй гаразд зі мною.

Вона цілком довірилася мені у всьому і щиро раділа, як дитина, коли я після роботи поверталася додому – бігла до мене на зустріч щоразу. Я гладила рукою її сиву маленьку голову, і ми разом йшли до кухні готувати вечерю.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩