Моєї мами вже багато років немає поряд. Вона працює у нас за кордоном. Завдяки своїй пристойній заробітній платі може допомагати моїй сім’ї та моєму братові.

Ми ще маємо будинок у селі, де живе бабуся. Раніше ми постійно дбали про неї і навідувалися в гості, але зараз бабуся потребує цілодобового нагляду.

Порадившись із рідними, ми вирішили, що старенька перебереться до мене. Так їй буде комфортніше, адже я живу у приватному будинку, а брат – у квартирі.

Щодо будинку в селі, то він у поганому стані, тому простіше його продати. Бабусі про ці плани ми не розповідали, щоб вона вкотре не хвилювалася.

Зрештою, яка їй різниця? Вона ж буде тепер поряд зі мною. У нас є своє подвір’я та ліс недалеко. Як на мене, це ідеальні умови для літньої людини.

Брат пообіцяв, що допомагатиме мені з витратами, а мама в найближчі кілька років залишатиметься на заробітках. Ми домовилися, що після повернення вона має забрати бабусю на свою квартиру.

Настав день переїзду. Бабуся зустрічала нас із чоловіком не так радісно, як раніше. Вона прощалася зі своїм будинком і востаннє стежила за маленьким городом.

Бабуся запакувала деякі речі, але більшість одягу залишила в шафі, мовляв, пізніше по нього повернеться. Після цього я остаточно вирішила, що не дозволю продати ділянку в селі. Рідна хата означала для бабусі дуже багато, і вона не хотіла з нею розлучатися.

Я пояснила мамі, що поки старенька жива і має можливість хоча б раз повернутися до будинку, ми не маємо права потай позбутися його. Жодні гроші не зрівняються з душевним спокоєм рідної людини. Мені всім серцем хочеться, щоб бабуся мала місце на землі, куди вона може повернутися в будь-який момент і відчути домашній затишок.

КІНЕЦЬ.