Коли я вперше побачив Ксюшу, подумав це доля. Я тоді й не знав, що вона стане причиною сварки між мною та всіма родичами.
Коли я вперше побачив Ксюшу, вона стояла біля вікна кафе, загадкова і яскрава, немов персонаж із середньовічної картини.
Я одразу подумав: це доля. “Привіт, я Денис,” – сказав я, підходячи до неї. Її посмішка була чарівною. “Ксюша,” – представилася вона, і її голос звучав як музика.
Ми почали зустрічатися, і кожен день з нею здавався дивом. Але коли я розповів про неї родичам, їхня реакція була несподіваною. “Ти що, серйозно? Вона зовсім не підходить тобі!” – обурилася мама. “Денис,
вона надто відрізняється від нас,” – додав батько.
Я не міг їх зрозуміти. Ксюша була особливою, але мої родичі бачили в ній лише відмінності у походженні та вихованні.
Сварки ставали дедалі частіше. “Ти не розумієш, вона змінить тебе!” – кричала мама. “Я люблю її, і це головне,” – відповів я, але слова губилися в напруженій атмосфері.
Якось увечері, коли ми з Ксюшею гуляли парком, я розповів їй про все. Вона взяла мене за руки і подивилася просто у очі. “Денисе,
я не хочу бути причиною твого розладу з сім’єю. Може, нам варто зробити перерву?” Її слова вразили мене. Я зрозумів, що не можу втратити ані її, ані сім’ю. “Ні, ми знайдемо вихід”, – сказав я твердо.
Зрештою, я зібрав усіх за круглим столом. Спочатку було напружено, але Ксюша здивувала їх своєю щирістю та теплотою.
Поступово мої родичі почали розуміти, що Ксюша – не загроза, а чудове доповнення нашої родини. Це був нелегкий шлях, але любов і терпіння допомогли нам подолати всі перешкоди.
КІНЕЦЬ.