А зовсім нещодавно мені прийшли рахунки за комунальні послуги, я довго їх переглядала та перераховувала.

В результаті, сума для мене, чесно кажучи, дуже суттєва.

Враховуючи, що я пенсіонерка, то моє фінансове становище зрозуміло усім.

Щиро кажучи, що якби не моя робота, яку я знайшла, як підробіток, то я просто не знаю, як би вижила на ті жалюгідні копійки, які мені нарахувала держава на пенсію.

Все своє життя я пропрацювала вчителем молодших класів, і навіть не змогла забезпечити собі гідну старість.

Всі ці роки свого життя я всю себе присвячувала роботі та маю дуже багато років стажу.

Якби я хотіла відпочивати, їздити на дачу та садити там свою улюблену розсаду, як всі нормальні пенсіонери, але, на жаль, не можу собі цього дозволити, інакше мені важко буде дуже.

Вся справа в тому, що в мене чималенька квартира і я зобов’язана її утримувати сама, адже продати або обміняти совість не дозволяє, я звикла до неї, це моя маленька батьківщина, як то кажуть.

У моїй квартирі народилися і виросли вже чотири покоління моєї родини, тому зрадити пам’ять я не можу і розстатися з нею також.

Мені ця квартира така рідна, як у селі людям хатина, в якій народилися вони.

Тут я дуже добре знаю усіх сусідів, часто з ними розмовляємо, ходимо одне до одного в гості.

Поряд з цією квартирою гарний парк та ставок, таке красиве місце.

Я все життя тут прожила, хочу, й тут жити на старості років.

Так, довелося мені знайти підробіток, адже на одну пенсію я просто б не змогла жити сама.

Мене взяла одна небідна сім’я, в якій була потрібна нянька для молодшої дочки.

Моїй кваліфікації та вмінню поводитися з дітками заздрили багато, тому мені з легкістю вдалося отримати цю роботу, і я дуже зраділа цьому.

Все ж не під’їзди мити та в офісах сміття виносити, оце була б робота важка у моєму віці.

Робота хоч моя і непроста морально, адже дівчинка така непосидюча та неслухняна, і вимагає до себе великої уваги, що я приходжу ввечері додому геть втомлена, але я потихеньку справляюся.

Як-не-як, випустила з-під свого крила не одне покоління дітлахів, я дуже люблю бути з дітками, з радістю їх навчаю, мені це не важко, я звикла до цієї роботи.

А ось моя зарплата дуже мене радує зараз, платять мені добре по сьогоднішнім міркам.

Зараз я не думаю, де взяти гроші на харчування після оплати рахунків, адже в будинку, де працюю, мене ще й годують і навіть форму дають.

Мене цілком все влаштовує на сьогоднішній день, бо дуже добре знаю, що багатьом людям живеться зовсім непросто, в декого і житла вже немає, не має куди повертатися, на жаль.

Поки є сили, то можу ще й трохи попрацювати.

Ось кого не влаштовує ця ситуація, яка склалася зараз у мене, так це мою невістку, дружину мого єдиного сина.

Кожен мій візит до свого сина з його дружиною закінчується докорами про те, що я не хочу допомагати з рідним онуком, а займаюся чужими дітьми.

Невістка моя зараз сидить в декреті, син мій добре заробляє, і вони ні в чому не мають потреби.

Крайньої потреби в тому, щоб вона виходила на роботу раніше за встановлений термін у них явно немає.

Онуку моєму, до слова сказати, всього лише півтора року і йому крім мами вже точно ніхто не потрібен, навіть рідна бабуся не компенсує відсутність уваги від батьків.

В останній мій візит до рідних ще й мій син підключився до цього обговорення.

Мабуть, уже й з ним встигала поговорити невістка, яка я погана бабуся.

Я не ображаюся на нього, звісно, адже це його дружина і він повинен її слухати і в усьому підтримувати, але, а хто зрозуміє мене?

Я ж не в своє задоволення ходжу в чужу сім’ю працювати і доглядаю за зовсім чужою мені дитиною.

Це робота, за яку мені дуже добре платять, як на сьогоднішній день, завдяки чому я можу нормально жити.

Я ж не можу приходити до свого онука з порожніми руками, а так, у мене завжди є гроші на подарунок або частування і все завдяки тому, що я маю роботу. Адже це нормально я вважаю.

Я хоч і вчитель, але не можу підібрати правильні аргументи, щоб донести своїм дітям, чому я працюю нянею, а не дивлюся за своїм онуком, як би їм того хотілося.

Звичайно, що в майбутньому, коли мій онук підросте, якщо буде потрібна моя допомога, то я готова це робити, буду навчати його і читати, і писати, але поки у мене є можливість працювати, я б не хотіла її втрачати.

Я довго думала, не хотіла сперечатися з ними, щоб на старості років не відвернулися від мене вони.

Я вчора ввечері синові квитанції за комунальні показала, скільки я плачу грошей за це і що б пенсії мені на життя ніколи б не вистачило, якби я не гляділа чужих дітей.

Я думаю, що це мій останній аргумент, бо бачу, що вони скоро мене зненавидять за це.

Та невістка все одно навіть не слухала мене.

Ну невже мене важко зрозуміти?

КІНЕЦЬ.