Звуть мене Марія Василівна і нещодавно мені виповнилось шістдесят років. Із чоловіком ми прожили разом більше тридцяти років, а потім у мене ніби зникли почуття. Я змогла закохатись у іншого чоловіка. На той час у нас була доросла донька, яка давно жила власним життям.

Саме тоді, коли Карина подорослішала, я зрозуміла, що тепер нас із Миколою нічого не поєднує. Раніше були спільні проблеми, захоплення, теми для розмов, а тепер ми настільки віддалилися, що навіть на подружжя перестали бути схожими.

Все життя у мене була мрія – коли вийду на пенсію, то мушу купити невеличкий будиночок на узбережжі моря. Коли прийшов час здійснити цей план, то чоловік став протестувати та казати, що це гроші на вітер. Та потім піддався моїм вмовлянням та погодився переїхати.

Морське повітря значно покращило мій стан здоров’я. Я відчувала, що навіть дихати стало легше. Я любила прогулятись по березі тихим вечором, а чоловік моїх захоплень не розділяв. Колі хотілось лежати на дивані та дивитись футбол. Коли стало холодно, то ми повернулись до міста та своєї квартири.

Після того комфорту тепер мені було страшенно тісно та важко сидіти у чотирьох стінах. Тому в один день сказала, що більше так жити не можу, поїду туди, де мені добре.

З чого часу із чоловіком ми стали ще менше спілкуватися.

А от вже на морі я познайомилась із одним чоловіком. Звали його Сергій. Він, як виявилось, також дуже любив морське повітря та вдихати його вечорами. На цій схожості ми зговорились, а потім почали гуляти разом.

Я сама не зрозуміла, коли закохалася. А потім і взагалі зажадала розлучення із Миколою для того, аби жити із коханим. Та найбільшим моїм страхом перед цим кроком стає реакція рідних, а особливо доньки.

Цими днями я думаю, як правильно сформулювати свою думку та розповісти про все чоловікові. Брехати йому я точно не хочу.

КІНЕЦЬ.