Моя дружина Оля все своє дитинство провела у дитячому будинку. Вона й не знає своїх рідних. Лише дідуся. Та коли його не стало – вона власне і опинилася у інтернаті.

Того вечора я був здивований. До нас рідко коли хтось приходить вгості. Тому дзвінок у двері та ще й глухий стукіт по них мене неабияк здивував.

Я підійшов до входу і відчинив двері. На нашому порозі стояв чоловік. Дивний такий з вигляду, сивуватий. Мав приблизно років шістдесят.

Звичайно ж я уточним хто він і чого йому потрібно о восьмій годині вечора. Він навіть не привітався. Перейшов одразу до діла.

Заявив, що він батько моєї дружини, штовхнув мене і зайшов до квартири. Дружина одразу ж вийшла з кухні і здивованими очима подивилася на нього, а тоді сказала:

– Ви хто? І чому зайшли взутим до кімнати?

– Я твій батько. Олю, донечко моя. Скільки літ, скільки зим.

– У мене нема батька.

Питаю ще раз – хто ви і що вам потрібно?!

– Я твій рідний батько, а ти моя дочка. Невже ти за мною не скучила і мене забула.

– Забула?! – сказала дружина. – Я свого рідного батька ніколи не бачила! Мій тато зник, як дізнався про вагітність мами!

– Так це ж я.

Твоя мама сама мене прогнала. А я всі ці роки за тобою сумував і шукав тебе, доню.

– Тридцять чотири роки шукав? Не говоріть дурниць.

– Так шукав. Я хотів про тебе турбуватися. А зараз мені потрібна допомога. Я старий і немічний. І хотів побачити свою єдину дочку перед смертю.

– У мене нема батька. Допобачення. – твердо сказала Оля.

Тоді я запитав:

– То вам потрібні гроші, так?

– Так. Вона моя дочка і має мене утримувати. Я вже старий і не маю сил.

Чи мені до суду подавати?

Тут вже я не міг стримати свого сміху і сказав, щоб цей чоловік подавав до суду і вимітався з нашого дому. І навіть посунув його за двері, які одразу ж зачинив. У Олі навіть в свідоцтві про народження в графі “батько” стоїть прочерк. А цей самозванець вирішив нас страшити.

КІНЕЦЬ.