Коли я зважився сказати Ксюші, що після весілля ми житимемо з моїми батьками, то був сповнений надій. Адже ми обидва знали, що це тимчасове рішення, допоки ми не накопичимо на свою квартиру.

Але її реакція моментально приголомшила мене.

“Ти що серйозно?” – її голос звучав недовірливо, коли я оголосив новину за вечерею.

“Так, Ксюша, це допоможе нам заощадити на оренді.

Мої батьки дуже раді нам допомогти”, – пояснював я, намагаючись звучати переконливо. Але вона раптом розлютилася:

“Ти хочеш сказати, що ми житимемо з твоїми батьками?

З цими… цими…” – і тут пішов потік жахливих слів на адресу моїх мами та тата. Я був вражений.

Адже мені завжди здавалося, що Ксюша добра і розуміюча, але ті слова, які вона вимовила, були сповнені уїдливості і зневаги. “Ксюша, як ти можеш так говорити про моїх батьків?

Вони завжди були до тебе добрі”, – сказав я, намагаючись стримати гнів. “Ти не розумієш, я не можу жити з ними! Це неможливо для мене,” – заперечила вона,

але тон її голосу залишався різким і уразливим. На той момент я зрозумів, що мої почуття до Ксюші почали змінюватися.

Я завжди думав, що вона чуйна і терпляча, але тепер бачив, що вона може бути жорстокою та байдужою до почуттів інших. Цей інцидент відкрив мені очі багато на що.

Я був вдячний, що все це сталося до весілля. Стало ясно, що наші життєві цінності та погляди надто різняться, щоб будувати спільне майбутнє.

Це був важкий, але важливий урок для мене про важливість порозуміння та поваги у стосунках. Природно, я скасував весілля того ж дня.

КІНЕЦЬ.