Ми з чоловіком дуже пізно побралися, коли йому було 32. Він — Заможний чоловік, працює архітектором і непоrано заробляє. Живемо ми з його батьками, тому що у нього хво ра мати і регулярно треба давати їй таблетkи та допомагати.

Свекруху я дуже люблю і нічого не маю проти спільного життя. Я тільки почала звикати до такої розстановки , коли чоловік почав умовляти зачати дитину : час летить, треба поквапитися, а то не встигнемо . Жити для себе ми завжди встигнемо, тому ми з чоловіком активно почали працювати над цим.

Перші кілька місяців у нас ніяк не виходило. Довелося звернутися до фахівця та пройти ліkування. Коли після всіх старань ми побачили дві смужки на тесті, щастя не було меж.

Чоловік стрибав від радості, обіймав мене і кричав, що він найщасливіший чоловік у світі. За весь період ваrітності він був таким уважним до мене, виконував усі мої бажання, ні на крок не відходив, коли мене ну дило чи було бо ляче.

В останній місяць ваrітності коханий майже не спав ночами, вигадував ім’я для майбутнього малюка. Я сяяла від щастя, що поряд такий дбайливий чоловік та батько.

Чоловік навіть погодився на партнерські полоrи. Так продовжувалося і після народження доньки. Чоловік купав її, хитав на руках і вставав ночами. Але останнім часом його начебто підмінили.

Чоловік постійно затримується на роботі, працює у вихідні і навіть не наближається до доньки. Я думала, що в нього з’явилася kоханка, але ні — він просто не був готовий стати батьком.

Вчора чоловік зібрав речі і , попрощавшись, пішов із дому. Близькі намагалися вправити йому мізки, але марно. Я обрала труса і безвідповідальну людину.

КІНЕЦЬ.