Я з радістю повідомила свого сина, що за тиждень виходжу на пенсію.

Але замість того, щоб порадіти за мене, він заявив, що тепер мені доведеться щодня дбати про онуків, бо його дружина хоче працювати.

Не зрозумійте мене неправильно, я дуже люблю своїх онуків і обожнюю проводити з ними час у вихідні, балуючи їх увагою та любов’ю. Однак я все життя наполегливо працювала, виростила двох дітей і дала їм найкраще життя.

Я допомогла їм здобути освіту, долучитися до культури, допомогла з житлом і була поруч із ними у скрутні часи.

Я присвятила все своє життя їхньому вихованню та завзятій праці.

Мого чоловіка не стало п’ять років тому, і хоч я жила сама у своїй квартирі, я завжди чимось себе займала після цього.

Мені ніколи не було нудно проводити час із самою собою.

Я виходжу на пенсію набагато пізніше, ніж могла б, бо останні п’ятнадцять років я відкладала гроші на старість. Я сподівалася мати безтурботну старість, де я зможу подорожувати, читати, вишивати, готувати смачні страви та жити на своїх умовах.

Саме тому мене дуже засмутила зухвалість мого сина.

Він не попросив, а наказав мені щодня дбати про онуків лише тому, що його дружина хоче працювати.

Я розумію її бажання працювати, але вони мають самі знайти рішення чи хоча б порадитися зі мною заздалегідь. Я хочу жити так, як мені хочеться нарешті.

Я можу забирати своїх онуків у вихідні, але будні – це зовсім інша справа. Я маю право на власне життя, і я скористаюся цим правом.

Я так багато зробила для своїх дітей, і тепер настав час і їм виявити до мене повагу. Вони можуть бути засмучені, але це нормально. Я заслуговую на те, щоб жити так, як я хочу.

КІНЕЦЬ.