Звуть мене Андрій і я маю дружину та дорослу доньку. Разом ми проживаємо у невеличкому приватному будинку за містом. Переїхали ми сюди відразу коли дізнались про вагітність Ані. На той момент мені було тридцять шість років, а дружині – тридцять два.

Пологи у Ані, в силу свого віку, були досить тяжкими. І після них кохана почувала себе дуже і дуже погано. Лікарі відразу сказали нам навіть не думати про другу дитину, бо це може нашкодити вагітній. Тому ми і полишили ці думки.

Одного разу я поспішав вранці на роботу і прямо таки біг із будинку, але змусив мене зупинитися дитячий плач. Коли я підійшов ближче, то побачив дитячу колясочку, всередині якої лежав малюк і ридав. Мене просто охопив жах. Та коляска і дитячі речі були настільки в поганому стані, що мені здавалось, ніби це все витягнули десь із смітника.

Постояв я там ще декілька хвилин, і зрозумів, що по дитину ніхто не вернеться, тому і поніс її додому, аби показати дружині.

– Аню, бігом викликай поліцію!

– А що сталось? Це ще що таке?

– Це дитина, яку я знайшов біля наших воріт.

– Як це ти знайшов? Що ти наробив? Може, хтось відійшов на декілька хвилин, а ти викрав її.

– Та яке «відійшов на декілька хвилин»? Ти на вулиці була? Там мороз такий, що руки відмерзають, а це ще зовсім немовля.

Дитина почала плакати сильніше і я віддав її на руки дружині. Вона почала розгортати брудну ковдрочку і побачила, що немовля чоловічої статі.

Також в ковдрі була записка, де вказано, що малюку п’ять місяців і звуть його Тарасик. Мати дівчинки просила не віддавати його до дитячого будинку, а всиновити собі. Вона просто не має грошей, аби виростити сина, і вірить, що ми зможемо дати все необхідне малюку.

Я був просто шокований. Мені було шкода ту жінку, яка через брак достатку змушена була відмовитись від рідної дитини. А ще більше було шкода тієї дитини, яка нікому тепер не потрібна.

До нас приїхала поліція, вона довго щось записувала, вела розслідування. Через декілька днів матір хлопчика була знайдена. Вона написала офіційну відмову від сина. А ми все ж таки вирішили, що це знак долі і вирішили забрати малого до себе.

Ось так у нас і з’явився син, про якого ми все життя мріяли. Нехай і не рідний, але ми будемо любити його як свого.

КІНЕЦЬ.