Ніколи не думала, що на старості років цілодобово вислуховуватиму дитячий галас та плач немовлят. Мені вже стукнуло 64 роки й жила б я у тиші та спокої, як би не моя донька, яка готується вшосте стати матір’ю. Звичайно, виховувати стільки онуків – це великий подвиг та причина для гордості, але я жива людина, в мене вже бракує сил, а терпіння добігає кінця.

Я просила доньку підійти до ситуації з розумом та припинити народжувати. Це ж не зовсім безпечно для жіночого здоров’я, стільки разів пережити муки пологів.

Ми живемо в сучасному світі, зараз існує безліч способів запобігання небажаної вагітності. До того ж нашу родину не назвеш сильно релігійною, тому переконання тут ні до чого.

Але вона нічого не хоче чути й вирішила знову народжувати. Коли я почула, що в мене скоро буде шостий онук, то мало свідомість не втратила.

Звісно, місця в нас вдосталь. Чоловік був головою сільської ради, він мав достатньо ресурсів, аби збудувати великий будинок на п’ять кімнат. Зараз у нас в господі хазяйнує мій зять. Він займається фермерством і ми живемо у достатку.

Та, як тільки уявлю немовля в домі – знову ці крики, плач, підгузки, недоспані ночі, то аж тиск підіймається. Діти ростуть і, якщо часом клопотів у догляді за малюком меншає, то приготування їжі на величезну сім’ю – справа щоденна та незмінна. В нас і так сім’я складається з восьми осіб, а скоро стане на одного більше. Внучата в мене активні, витрачають багато енергії, відповідно і їдять.

Тут мова не про гроші, фінансів вистачає, адже в нас великі паї, майже всі продукти свої. Але приготувати щось з тих продуктів на цілу команду – справа не з легких. Цілими днями на кухні стою. Відчуття таке, що я шеф-кухар популярного ресторану, де зранку до ночі повно відвідувачів. На щастя є посудомийна машинка та сучасна техніка, бо я б так довго не витримала.

Останні кілька місяців, все частіше листуюсь з братом. Він багато років тому втратив дружину. Так більше й не одружився. Мешкає у квартирі сам. Я заздрю його спокійному життю, а він мені, бо у мене велика сім’я, де я всім потрібна. Якось я зрозуміла, що це прекрасна нагода утекти з дитячого садка, на який перетворився мій дім. Спакувала валізу та переїхала до брата. А своїм лишила записку, що він занедужав і потребує моєї допомоги.

КІНЕЦЬ.