Увечері після роботи я традиційно заїхала за продуктами до супермаркету. І коли вже накупляла всього, то із повними торбами повернулась до автомобіля. Раптом до мене підійшла старенька бабуся і попросила:

– А чи не могли б ви мене підвезти?

– А куди вам потрібно?

– Мені недалеко, ось сюди на околицю міста, де приватні будиночки. Можна було б і зайти, та мене вже ноги підводять, а громадський транспорт так пізно не їздить. Вже стою тут декілька годин та мерзну.

– Тоді, звичайно, сідайте, відвезу вас.

Не встигли ми рушити з місця, як жіночка почала мені розповідати:

– У нашому районі немає супермаркетів, лише приватні магазини і там продукти набагато дорожчі. Тому раз у декілька днів я катаюсь сюди, щоб скупитися.

Щоправда, сьогодні дещо не розрахувала із часом та пропустила останній автобус. Знаєте, у мене є троє діток, я все життя їм віддала, виховувала. А тепер, коли стала стара, то вже й нікому не треба. Навіть не маю, до кого прихилитися у разі біди.

Мені нічого було сказати бабусі, адже не дуже хотілося вмішуватися у чуже життя. Та і ставити додаткові питання було б недоречно, тому я лише ввічливо махала головою. Насправді, хотілося чимшвидше відвезти пасажирку додому.

– Ось тут я й живу, можете тут зупинитися, чарівна леді.

Бабуся почала діставати гроші, та я відразу твердо їй відмовила. Це розчулило її, тому вона й почала плакати. А потім попрямувала до дверцят свого подвір’я.

Мені справді стало жаль стару. Все життя турбуватися про когось, ростити, а потім в дяку отримати велике «нічого». Взагалі мене дуже зворушують такі історії, які стосуються людей похилого віку. Кожен раз, коли дивлюсь і в Інтернеті відео такого характеру, то мене це доводить до сліз. А тут ще й стала свідком.

Шкода, що багатьом стареньким людям в скрутні часи немає кому й допомогти.

КІНЕЦЬ.