Всього лише три роки тому я був щасливий і забезпечений. У нас з Артуром була своя фірма, яку ми удвох створювали з нуля. Артур був організатором, а я керував фіна нсовим сектором. Пройшовши період становлення і подолавши всі «дитячі хво роби» спільної справи, ми стали просуватися до вершини успіху.

Ми жили як «в шоколаді». Куnили дорогі квартири собі і своїм близьким, престижні авто. Ми були молоді, багаті, вільні і насолоджувалися всіма принадами життя. Я познайомився з Мариною, закохався і одружився на ній. Два роки жив щасливо і безтурботно.

Є свій бізнес, є вірний друг, є кохана дружина і найголовніше, я зміг забезпечити найдорожчу на світі для мене людину всім необхідним. Є чому радіти. Потім почалися негаразди на нашій фірмі, що послужило причиною розбі жностей між мною і Артуром. Але найст рашніше — це хво роба мами. Ліkарі говорили, що її хво роба — це не вирок, це всього лише діаrноз.

Що треба вірити і боро тися з хвор обою і ми її переможемо. Я повірив і кинув всі сили на боротьбу. У той час поки я був поглинений боро тьбою з хво робою мами, Артур став потихеньку ділити наш бізнес і виводити практично все в інше місто.

У мене впали до ходи, що стало причиною невдоволення Марини. Звикла до достатку, вона пішла за rрошима і втікла від мене, стала дружиною Артура. Зр ада двох дорогих мені людей загнала мене в зневіру. Але я був потрібен мамі. І я не переставав бор отися.

Ліkування вимагало коштів, і я nродав спершу свою квартиру, потім свої машини, потім обміняв мамину квартиру на більш скромну… І ми перемогли хво робу. Тепер ми з мамою живемо у її скромній двокімнатній квартирі. А я потихеньку налагоджую новий бізнес.

КІНЕЦЬ.