З чоловіком ми прожили душа в душу 15 років – до того дня, коли я побачила в його телефоні листування з іншою жінкою. Коли чоловік зайшов до кімнати і побачив мене з його телефоном у руках, то миттєво зблід. Заїкався, не знав, що сказати… Я не сказала йому жодного слова.

Але зате я вирішила дізнатися про kоханку всі подробиці. З’ясувала, що ця жінка має чоловіка, троїх дітей. Чоловік у неї – великий біз несмен.

Версія про те, що kоханка накинула око на наші гроші – відпала сама собою. Далі я вирішила вчинити хитріше: вийшла на чоловіка цієї жінки, зателефонувала йому та призначила зустріч у кафе.

Чоловік виявився дуже ввічливим та інтелігентним. Уважно вислухавши мене, він обіцяв, що розбереться.

Він повернувся додому, поговорив зі своєю дружиною, та не стала нічого заперечувати. Чоловік зібрав речі своєї дружини і разом з ними викинув її з дому. А мій чоловік повернувся додому наступного дня.

Дуже переляканий, просив у мене вибачення на колінах. Але я його не пробачила — і теж показала йому на двері. З тих подій минуло півроку.

Якось мені подзвонив чоловік тієї самої жінки, і знову запросив до кафе. За філіжанкою кави він зізнався мені, що заkохався в мене при першій же нашій зустрічі.

Незабаром ми одружилися, і зажили щасливим життям. Я іноді зустрічаю свого kолишнього на вулицях міста – смішно та шkода його одночасно. Видно, що він нікому більше не потрібен, швидше за все, навіть тій самій kоханці.

КІНЕЦЬ.