Коли я був маленький моя мати виховувала мене і мою молодшу сестру не так, як інші матері. Вона ставилась до нас, як до дорослих. Мати ніколи не била нас і не кричала на нас. Вона навчила ставитись один до одного з повагою і визнавати свої помилки.

У дитинстві ми з сестрою не завжди ладнали. Мати кожного разу нас мирила і їй це вдалося дуже добре.

Мені запам’ятався один момент. Мені тоді було шість років, а сестрі чотири роки. Ми грались іграшками, а через декілька хвилин Наталя взяла червону машинку.

Це була моя машинка і я відібрав цю іграшку у неї та зі всієї сили штовхнув сестру. У неї на очах з’явились сльози. Вона опанувала свої емоції і пішла у свою кімнату. Мати підійшла до мене і сказала:

– Ось так поводяться справжні леді, а з вами молодий чоловіче потрібно серйозно поговорити. 

Мати не кричала на мене, вона спокійно зі мною говорила і пояснювала, що потрібно поводитись стриманіше і якщо я щось хочу, то потрібно про це сказати, а не виривати з рук. А штовхатись неприпустимо.

Я тоді зрозумів свою помилку і сказав матері, що більше ніколи так поводитись не буду.

– А що ти маєш зробити зараз? – запитала мати.

– Я маю попросити пробачення у сестри. – відповів я.

Я пішов до Наталі. Вона сиділа у своїй кімнаті та гралась ляльками.

– Пробач мені, я погано вчинив. Я дуже тебе люблю і більше так поводитись не буду. Хочеш я дам тоді свою червону машинку.

Моя сестра обняла мене. У цей момент, я зрозумів, що я навчився визнавати свої помилки. Я більше ніколи не ображав Наталю.

КІНЕЦЬ.