Коли я була маленька, дуже багато часу проводила у своєї бабусі. Вона була людиною суворого виховання. Сувора, але справедлива. Я була першою онукою в сім’ї, тому завжди була її улюбленицею, навіть після того, як з’явилися інші онуки.

Кожні вихідні та канікули бабуся забирала мене до себе. Ми чудово проводили разом час. Бабуся розповідала мені про своє життя. Я із завмиранням серця слухала її розповіді про дитинство, юнацтво, перше кохання і перше розчарування.

Бабуся мала важку долю. У шістнадцять років вона залишилася без матері. Виховував її батько. Він, звичайно, намагався заповнити відсутність материнського тепла, але не завжди це виходило.

Пізніше, вже подорослішавши, бабуся вийшла заміж, але шлюб не продовжився довго. Чоловік бабусі виявився невиліковно хворим і невдовзі після весілля пішов з життя, залишивши її з дитиною на руках. Потім бабуся ще двічі виходила заміж, але й ці шлюби були невдалими, що призвело до того, що в сорок п’ять років моя бабуся виявилася вільною жінкою з двома дітьми.

Але випробувавши всі “принади” долі, моя бабуся не втратила себе, не перестала радіти життю та любити його. Вона завжди була енергійною та веселою. А як вона готувала? Це казка! Щоразу це були кулінарні шедеври. Час, проведений у бабусі – це найкращі спогади з мого дитинства.

Нещодавно бабуся захворіла, і незабаром після лікування, яке їй, на жаль, не допомогло, її не стало. Це було велике горе для нашої родини. Особливо для мене.

Я не могла прийняти цього, не могла повірити, що моєї коханої бабусі більше немає зі мною поряд. Вона була найближчою моєю людиною, і як далі жити без неї, я не уявляла. Після похорону справа дійшла до юридичної частини, і тоді почалося найцікавіше. У бабусі у власності була велика трикімнатна квартира у центрі міста, і, як виявилося, бабуся заповідала її мені.

Для мене це не було сюрпризом. Бабуся багато разів говорила, що відпише квартиру саме мені, бо решта онуків не брала жодної участі в її житті, не допомагала, не дбала про неї та, навіть коли бабуся вже захворіла, дуже рідко відвідували.

Однак для решти родичів бабусин заповіт став великою несподіванкою. Подумки вони вже давно підрахували гроші, які отримають від продажу цієї квартири. А тут такий сюрприз.

Я відразу ж стала предметом розбрату в сім’ї. Сильний скандал трапився у день поминок.

– Радуєшся, мабуть, так?!

– Підійшовши до мене, сказала моя тітка, мамина рідна сестра.

– Ви про що?

– Запитала я, чудово розуміючи, що тітка хоче сказати.

– У бабусі, окрім тебе, ще троє онуків, а квартира дісталася чомусь тобі! Тягалася щодня до неї, співала їй чарівні казки у вуха, ось вона тобі все й відписала! – злилася тітонька.

– Як вам не соромно! Це ж ваша мати! Бабуся була справедливою, от і вчинила по совісті! Крім мене до неї ніхто не ходив з онуків! Вони згадали про неї тільки тоді, коли її не стало! – обурювалася я.

– Це тобі має бути соромно. Ти спеціально підмовила бабусю, щоб вона тобі все відписала, – не вгамовувалась тітка, – ну нічого, бумеранг існує і тобі все повернеться, от побачиш! Ти ще отримаєш по заслузі!

– Що ви таке говорите?

– Не витримала я.

– Я дуже любила бабусю і про її квартиру не думала взагалі, на відміну від вас. Навіть у день поминок ви не можете заспокоїтись! Я не шукаю вигоди та не женуся за грошима, як це робите ви та ваші діти!

– Звичайно, навіщо тобі гнатися за грошима, адже вони тепер у тебе є? Продаси квартиру і все!

– Нічого я продавати не збираюсь. Ця квартира дорога мені, як пам’ять про бабусю, – відповіла я.

Не знаю, скільки б продовжився наш конфлікт, але в цей момент підійшла мама. Вона взяла мене за руку і відвела в сторону.

– Не звертай уваги, нехай кажуть, що хочуть, – сказала мама.

Мені було дуже гірко та прикро. Не за себе. За бабусю. Адже вона й подумати, напевно, не могла, що її рішення стане причиною розбрату та конфлікту між людьми, яких вона вважала за свою сім’ю.

КІНЕЦЬ.