Коли Віра була у випускному класі, вона привернула увагу популярного хлопця Андрія. За ним бігали всі дівчата – природа обдарувала його ідеальною зовнішністю. Однак, характер у  нього був далеко не «подарунок».

Після закінчення школи Андрій не став надриватися на вступних іспитах до університету, а пішов вчитися на автослюсаря. До того ж він добре розбирався в цій справі. Правда, студент з нього був ніякий: постійно пропускав пари, лінувався.

Вечорами Андрій зустрічався з Вірою, що стала його дівчиною. Коли святкували вісімнадцятиріччя Андрія, відбулася та сама сварка, після якої Віра не прийшла на його проводи в apмiю.

Тоді на день народження Андрія, прийшла його давня подруга, і гаряче поцілувала його. Вірі це, звісно, не сподобалося, вона взяла плащ і пішла з святкування, уїдливо заявивши Андрію:

– Цілуйся, з ким хочеш, ми не знайомі.

Андрій намагався наздогнати ображену дівчину, але гіркі почуття швидко підганяли дівчину додому. Коли Віра прийшла та залишилась на самоті, випустила на волю водоспад сліз.

Через декілька тижнів хлопець отримав повістку, а в день проводів зробив спробу помиритися, простоявши біля дверей Віри декілька годин. А ще через місяць дівчина дізналася, що чекає дитину.

Селище міського типу – це звичайне село, тільки будинків більше, тому чутки тут розходяться з такою ж швидкістю.

Не встигла Віра сходити в жіночу консультацію, як до вечора мама Андрія з телефонного дзвінка від знайомої, яка працювала в жіночій консультації, була добре поінформована про перспективу стати бабусею.

Вона одразу написала синові про цю новину. Ніна Петрівна запитала в листі, чи правильно буде забрати Віру жити до них. Адже необхідно відповідати за свої вчинки і дати дитині справжнього батька.

Але Андрій навіть не відповів на цей лист. Ніна Петрівна не стала робити самостійні кроки, пояснивши це так –  нехай самі розбираються між собою.

Після повернення з apмiї, змужнілий Андрій під тиском Ніни Петрівни все-таки наважився прийти до Віри з пропозицією одружитися. Але його вистачило тільки на сім днів.

Молодого батька постійно дратував плач дитини. Віра намагалася пояснити йому, що всі маленькі дітки так себе поводять. Потрібно просто почекати.

Тут не витримувала майбутня теща:

– А батько дитини, думає що діти з конвеєра виходять? Одягати, годувати не треба. Як роботи? Сказав мовчати – і одразу тиша. Теж мені чоловік називається. Ні щоб на роботу піти, гроші в дім приносити. Так він як дівка скаржиться на недосипання.

Такі суперечки були кожного дня. І Андрій якось, не витримавши чергової претензії тещі, покидаючи будинок, кинув фразу, яка вплинула на подальші події:

– Щось внучок ваш не схожий на мене взагалі, мабуть тому і носить інше по-батькові.

Пощастило, що в той момент в руках мами Віри не було ніякого важкого предмету.

З цього моменту Андрій вирішив скинути з себе батьківські обов’язки. Та й зарано такому видному хлопцю зв’язувати себе батьківством. Віра так і не зважилася подати на aлiмeнтu, хоч мама її неодноразово мовляла бути розсудливою. Але Віра все ж надіялася, що потрібно дати час Андрію, можливо одумається.

Йшли місяці, перетворювалися на роки, а Андрій як і раніше, думав, що краще не показуватися на очі синові.

До нього доходили слухи, що Віра вийшла заміж, але це не хвилювало його взагалі. Ця дівчина стала для нього дуже далекою, зараз він дивувався нащо він витратив цілих сім дні вислуховуючи претензії старої жінки, яка могла б ще й стати його тещею.

Андрій був цілком задоволений життям. Він відкрив скромний автобізнес, який приносив йому непоганий дохід. Згодом він стане власником і бізнесу тестя – недарма ж він одружився на його носатій донечці.

Щоб заповнити естетичний пробіл, а Андрій обожнював красу, він завів собі коханку,  у вигляді гарненької секретарки.

Ось тільки з народженням спадкоємця у нього щось ніяк не виходило. Як тільки не старався «вірний» чоловік, а все марно. Мати неодноразово нагадувала Андрію, про здійснену помилку  в молодості, і що все завжди вертається бумерангом.

Але він тільки відмахувався – то все ваші старі забобони. Але все ж Андрію довелося повірити у вселенську справедливість.

В той день він їхав від секретарки на дачу до дружини. На дорозі він побачив чоловіка. Андрію чомусь стало шкода цього чоловіка, який тримав у руці гарний букет квітів.

Він зупинився, запропонував підвезти. Той без вагань сів на переднє сидіння. За розмовою дорога здається в два рази коротшою. Ось і зараз кілометри пронеслися моментально швидко.

Красивий букет був призначений дружині попутника, у якої сьогодні було день народження. За сімейною традицією їх має бути одинадцять – за календарною датою. Чоловік їхав на машині з колегою, але сталася проблема, по дорозі вони пробили шину. Він вирішив не чекати, і добиратися додому попутками, щоб не запізнитися на вечерю.

Андрій уявив собі веселу картину, де тітка сварить дорослого чоловіка, як хлопчика який провинився за те, що не прийшов вчасно додому, та ще й кількість квітів перевіряє, чи не замало.

– І що така сувора жінка у тебе? – ледь стримуючи сміх запитав Андрій. – Один неправильний крок, і покарання не минуче? Кажуть, щоб дізнатися, яка буде майбутня дружина, вистачає подивитися, як себе веде мати дружини перед весіллям. Висновки буде зробити нескладно.

Молодий чоловік, поправив окуляри, що сповзли з перенісся. Обдумавши декілька хвилин відповідь, сказав:

– Дружина і теща у мене жінки правильні, зі стрижнем всередині. Життя то складається не з одних танців та пісень.. – і видихнувши додав. – Складнощів теж вистачає.

Далі вони їхали мовчки. Кожен думав про своє. Висадивши послушника, як про себе назвав Андрій цього чоловіка, весь залишок дороги він намагався в думках розкласти по поличках у міру важливості справи.

Але чомусь, не зрозуміло для себе, він ніяк не міг зосередитися. І тільки лягаючи спати, він згадав, що сьогодні одинадцяте квітня. Матері його сина виповнилося сорок два, значить пацану, який не давав йому колись спати, буде скоро двадцять три.

– Певно вже й окремо живе. Зараз молоді хочуть якнайшвидше позбутися батьківського піклування – з такими думками Андрій нарешті заснув.

Через два дні Андрій поїхав у магазин за продуктами, він побачив того самого чоловіка, якого нещодавно підвозив. Біля нього стояла дуже цікава жінка, в якій Андрій ледь впізнав Віру.

І так йому захотілося з нею поговорити! Дізнатися номер телефону не склало проблем. І він подзвонив.

Вони впізнали один одного по голос, тому Андрій одразу почав:

– Віра, нам потрібно зустрітися.

– Тобі терміново потрібне пepeливaння kpoвi?

– Та ні. З чого ти це взяла?

– Так а про що нам розмовляти через майже чверть століття?

– У нас спільний син все-таки, що народився від великого, світлого почуття.

– Ну прямо класика жанру. Що, aлiмeнти вирішив виплатити?

– Ти ж сама не просила..

– От і добре зробила. Андрію, я ніколи тебе ні про що не просила, а зараз дуже прошу – не дзвони, не мозоль вуха і очі. Для мого сина ти чужа людина. Я не збираюся заради твоїх ностальгічних фантазій руйнувати сімейне життя з людиною, яка виростила і виховала мою дитину.Обійшлися без твоєї допомоги. Занадто пізно проявляти фальшиву любов. Сподіваюся, це останній твій дзвінок.

У телефоні пролунали короткі гудки.

Переступивши поріг своєї квартири, Андрій побачив щось дивне.  У коридорі чомусь зникли речі його дружини. Інтуїція його не підвела, на столі у кімнаті лежала записка від дружини:

– Андрію,  я втомилася прикидатися, що не знаю про твої походеньки «наліво». Я йду від тебе.

Не встигнувши переварити новину від дружини, він отримав повідомлення на телефон від секретарки:

– Милий, виходжу заміж. Заяву про звільнення написала

“Не щастить, так не щастить. А-а, сьогодні ж п’ятниця, 13-е!” – подумав Андрій, відкоркувавши nляшky.